|
З гори моя писаночка покотилася, куди трава зелененькая похилилася -
Наталя ЯСИНСЬКА,
"Жінка", квітень, 2003, с. 4-5.
В Коломиї на майдані зупинилася... Так можуть перефразувати відомий дитячий віршик усі, хто хоч раз побував у цьому древньому місті. Бо тут розпочалися дивовижні пригоди візерункового яєчка. Докотившись барвінковими стежками з високих гір аж до центру Коломиї, писанка... виросла і стала чи не найбільшою зі своїх посестер у цілому світі – 13 метрів заввишки, і для них – меншеньких – перетворилася на справжню домівку: сюди писаночки збираються з усіх усюд – людям на радість, на добро та надію.
 Україні пощастило стати батьківщиною найбільшого великоднього яйця на Землі, з’явилося воно на Прикарпатті з нагоди величного ювілею – 2000 років від дня народження Ісуса Христа. От тільки не Курочка Ряба його знесла, а створили людські руки, ще й розмалювали гуцульськими геометричними взорами й облаштували в самісінькому серці фантастичного яйця музей „Писанка”.
Рано чи пізно це мусило трапитися саме тут, бо коломийські науковці – хранителі музейних скарбів – виплекали, зібрали по зернині унікальну й багатющу колекцію безцінних зразків прадавнього народного обрядового мистецтва – близько 12 тисяч писанок з різних регіонів України й світу. Для речей такої високої коштовності й оправа мала бути належна.
Створили її не закордонні вмільці, а місцеві архітектори й будівничі. Зовні музей – яйце-райце, а всередині схожий на інопланетний космічний корабель і храм водночас. Під його прозоре склепіння лунко злітають голоси й обсипаються захопленим зітханням на дивоцвіт тутешніх скарбів. А від їх розмаїття – голова обертом. Бо поруч із слов’янськими великодніми мініатюрами грають екзотичними пишними барвами... китайські та індійські декоративні яйця. Зауважте: писанками їх не називаємо, адже виконані вони зовсім в іншій техніці та й з інших матеріалів. Проте символізують одне – життя й основні принципи світобудови. Невипадково давня індійська легенда розповідає, що на початку початків не було нічого – тільки безмежний океан, а на його водах плавало одне велике яйце, всередині якого знаходився бог Брахма. Коли яйце розкололося, він утворив із його верхньої частини – небо, із нижньої – землю, а всі світила, що раніше містилися в „серцевині”, піднялися вгору. Ось так і виник той світ, який ми знаємо сьогодні.
Либонь, із огляду на життєдайну роль таємничого „першояйця” у розвитку всього на землі, заслужило воно великого пошанівку й у древніх єгиптян, і в Далекосхідному регіоні, і в Пакистані та інших мусульманських країнах декоровані яйця і зараз дарують одне одному з побажаннями добра, радості, здоров’я під час святкування тамтешнього Нового року. Наші ж предки навесні приносили червоні яєчка в пожертву богові Сонця.
Ніхто нині не визначить достеменно, коли вперше і в якій точці земної кулі зародилось отаке їхнє ритуальне використання. Одне можна сказати напевне: найбільшого розквіту воно досягло із становленням християнства. За всіма народними переказами, біля джерел писанкарства стояли... Матір Божа і Марія Магдалина. Останній легенда взагалі приписує запровадження звичаю христосування. Говорять, було це так. Коли Ісуса розіп’яли, його ран на землю спадали краплі крові й перетворювалися на крашанки (форма краплі і яйця напрочуд схожі). А Пречиста Діва стояла поруч і гірко плакала. Її сльози зрошували ці червоні крашанки й вони ставали писанками. Ось їх-то Марія Магдалина позбирала, а коли Спаситель воскрес. Понесла додому своїм дітям, аби жили в мирі, злагоді й щасті. Дорогою зустріла апостолів, із кожним привіталася й подарувала писанку чи крашанку зі словами: „Христос воскрес!”
Скажете, красива легенда? Звісно, але є в ній і незаперечний, доведений факт: писанка – древній засіб передачі інформації, тайнопис, відомий тепер небагатьом. Знавці можуть читати символи великоднього яйця так само вправно, як ми з вами читаємо книжки, гортаючи сторінки. Тільки знакова система – інша. Її „літери” мають часом романтичні, примхливі чи й несподівані назви, наприклад, „дорога до Бога”, „дерево життя”, „бабині коліна”, „баранячі ріжки”, „княгинькове”, „віконечка”, „кручений рукав”, „Божа рука”. І кожен символ має велику магічну силу.
Хочете випробувати її на собі? Тоді обов’язково „оселіть” у своєму домі писанку із символом „безконечник” („вужик”). Намалювати його – серйозний іспит для найвправніших майстринь. Але вони беруться за цю надзвичайно складну роботу, бо знають, що творять сильний оберіг: хоч би яке зло, хоч би які недобрі люди з’явилися на вашому порозі – ніщо вам не зашкодить, бо вся негативна енергія миттєво потрапляє на безкінечну дорогу „вужика”, кружляє по ній, а вибратися на волю вже не зможе.
Іще один „чарівний” малюнок – „клинчики”, яких обов’язково має вміститися на яйці 40 штук. Писанку з ними малювали не так, як усі інші – в Страсний четвер, а на День сорока святих. Коли майстриня виконувала один „клинчик”, загадувала одне бажання – і коли всі 40 „клинців” були готові, збувались її 40 бажань. Нині вони можуть видатися нам простими і наївними – щоб корівка щедро доїлася, щоби дітки були здорові, щоб худоба добре плодилась, але від цього залежав добробут старосвітської селянської родини.
Ділилися люди своїми турботами і зі святим Юрієм, у день якого виганяли маржину (худібку) на пасовиська. Аби тій добре велося, мусила переступити... через крашанки. Чи не звідти бере свій початок дивний візерунок – хрест, утворений із ромбів? Писанкарі називають його „Юрахові плечі”. Схоже, йдеться саме про доброго святого – помічника селян. До слова, таку писанку з ромбами (символом родючості) можна котити по полю, аби був кращий врожай, чи закопати під дерево, яке вже давно не родило.
Могли зарадити писанки і у справах сердечних. Бо ж як було сором’язливим і цнотливим дівчатам минулих століть привернути до себе увагу хлопців? Бралися за писачки, але малювали особливі візерунки – грона винограду. На третій день Великодня дівчина дарувала таку писанку юнакові, а той розумів це як мовчазне освідчення в коханні й обов’язково мусив у відповідь запросити її до танцю на Провідну неділю.
Взагалі символів на писанці може бути дуже багато (до 15 на одному маленькому яєчку) – християнських і язичницьких: тут тобі й дубове листя – символ громовержця Перуна, і церковця („дорога до Бога”), і сонячний знак – свастика, і рибка. Остання, між іншим, у сиву давнину вважалася знаком здоров’я та життя, а з приходом християнства стала символом... самого Ісуса. Переповідають, що коли Спаситель воскрес, Пречиста Діва саме їла рибу, і в той момент, як вона об’їла її всю до кісточок, до неї принесли звістку про воскресіння Господа, на що Марія відповіла: „Якщо це так, то нехай оживе ця риба, яку я повністю з’їла”. І – о, диво! – кісточки стали збиратися докупи, вкрилися сріблястою лускою й весела рибка хлюпнулась у воду.
Не диво, що й писанки, оплетені такими могутніми знаками-оберегами, несли до людей потужний заряд сили добра. Його часточка може з’явитися й у вашому домі. Хоч для цього, мабуть, недостатньо відвідати базар чи художній салон: розцяцькована штучними фарбами, ще й полакована, писанка не завжди містить у собі ту енергію, що вкладають у неї майстри за всіма канонами древнього мистецтва. Бо мало того, що писанкарка повинна братися до роботи тільки будучи чистою не лише фізично, а й духовно (ні в якому разі не перебувати з кимось у сварці), матеріали для роботи добирати – особливі. Зокрема, яйце має бути із живим зародком, дуже бажано від чорної курки (матиме особливу магічну силу). За водою для розведення фарб жінка йшла до схід сонця і так, щоб ніхто не бачив, а якби когось і зустріла дорогою, не мала права вітатися. Та й писати писанки годилося так, щоб вони нікому на очі не потрапили, аби їх не „врікали”. Ось тоді й народжується на світ справжня диво-зброя проти нечистої сили. Невипадково гуцули вірять, що Арідник (нечистий), закутий у ланцюги в пеклі, все питає новоприбулих до його підземного царства, чи ще пишуть на землі писанки. Він знає, що якби цей звичай пропав – не стало би Великодня і наблизився б кінець світу, а ланцюги, що його сковують, розсипалися б.
Та хіба ж можна таке допустити? Тільки не в Карпатах!
Як і сотні років тому, перед Світлим Воскресінням Христовим горяни знову стоплюють на вогні свічі запашний віск, з-під золотих крапель якого проступає загадковий тайнопис давнини. Передається він із покоління в покоління, з краю в край і навіть із континенту на континент. Так, так, навіть у далекій чужині пишуть писаночки наші земляки і... надсилають на історичну батьківщину. Так і з’явилися в коломийському музеї безцінні експонати із Польщі, Румунії, Чехії, Канади, США... їм дійсно не можна скласти ціни, бо в їхніх візерунках – невидимий духовний зв’язок із рідним краєм. От і пломеніють гарячими „рукав’янками” роботи Юстини НАГІРНЯК (США), сумують червоні маки у житах на писанках Романа КОВАЛИКА (Канада), плетуть дивний танок ромби й стилізовані хрести на гусячих великодніх яйцях Пола ДЖОРДАНО (США). Ви здивуєтесь, але останній автор із штату Техас – не українець. Та одного разу побачив українські писанки і... закохався в них із першого погляду – взявся й сам за писачок. Декілька своїх робіт прислав у коломийський музей, де вони посіли почесне місце серед інших подарунків діаспори. Іще одна родзинка „Писанки” – великодні яйця, на яких залишили свої автографи високі гості міста, між іншим – справжнім писачком і воском. Чом би й вам не взятися до справи і не зробити власноруч свою і тільки свою, авторську писанку? Повірте, це варто найбільшої праці, бо хоч би якими простими виявилися ваші перші несміливі візерунки, випестувані у воску, настоях трав і вогні, вони неодмінно принесуть у дім мир, здоров’я, любов і щасливу звістку:
„ХРИСТОС ВОСКРЕС!”
|
