|
Писанка. Великодні традиції
Ярослава ТКАЧУК,
директор музею,
член Національної Спілки
народних майстрів України,
Заслужений працівник культури.
Для древньої Коломиї завершення ІІ тисячоліття стало знаменним у мистецькому житті. Саме в часі проведення Х Міжнародного гуцульського фестивалю тут відкрито єдиний у світі музей "Писанка". Архітектурну споруду виконано у формі яйця-писанки, яке є оригінальною і своєрідною рекламою музею, колекція якого нараховує понад 6 тисяч творів цього декоративно-прикладного виду народної майстерності.
Для нас, українців, писанка – не тільки символ життя, добра, надії, це ще й магічний оберіг нації, її філософії і культури. Під поняттям "писанка" ми образно розуміємо вміло "розмальоване" яйце, яке зазвичай готують до Великодних свят, але дуже рідко замислюємося над історією самої писанки, її символікою та ритуалами, пов'язаних з писанкарством. Як правило, ототожнюємо її з початками заснування християнства. Насправді ж історія писанки та символіка, започатковані в глибокій давнині і мають велетенське значення для національної культури в цілому. Про це свідчать речі з доісторичних могил, орнаментально вмотивовані на вазах та інших предметах періоду неоліту і сучасних писанках, про це свідчать руїни тисячолітніх будов у різних кінцях світу, в оздобах яких чітко зображені символи сонця, хреста, свастики, тригвера, кривульки, безконечника, спіралі – такі ж, як і на наших, українських писанках!
Що спонукало тодішніх людей оздоблювати, освячувати, символічними знаками свої побутові речі, будівлі, капища, храми? Мабуть, найважливіші життєві турботи, намагання пізнати світ, його сили, стихії, щоб захистити перед ними свої здобутки, зрештою – життя. Писанки щедро перенесли до нас крізь товщу віків різні прадавні знаки – обереги та заклинання. Мова символів береже в собі потужні інформаційні пласти української історії, коріння якої сягають 15-20 тисяч літ (Київо-Кирилівська стоянка, відкрита 1893 року, датована відомим археологом Вікентієм Хвойкою як 20 тисячолітня). Сам же Хвойка висунув ідею автохтонності українського етносу на власному терені. Він покінчив із поглядом на українську землю як дику, варварську в поганські часи, довівши, що праукраїнець уже в той час був не тільки добре обізнаний з використанням вогню, але вмів також і зберігати його. Більше того, уже тоді праукраїнець мав духовні цінності, вмів їх виражати матеріальними засобами. Відкриття Київо-Трипільскої культури дало підстави з'єднати її з Київо-Кирилівською. Пізніше Хвойка торкнувся й питання про формування індоєвропейських народів і довів, що протоіндоєвропейці заселяли стикові терени Європи і Азії, а після катаклізму, що розокремив субконтиненти, вони опинилися по різні боки нових морів – Мармурового, Чорного, Каспійського, Аральського. Тому й не дивно, що сьогодні нас дивують мовні, орнаментальні та символічні спільності багатьох народів, що живуть на величезних земних просторах, роз'єднані великими відстанями, водними та державними кордонами.
"Різні народи світу шанували яйце і мали власну атрибутику його возвеличення. Яйце прикрашали і в Давньому Єгипті, Греції, Римі, Стародавньому Китаї. Індійськими племенами навколо нього було створено безліч міфів і легенд. Та, мабуть, жоден з народів не доніс до сьогодення свої автохтонні графічні уявлення про життя так виразно, як український" [Єраст Біняшевський]. Без сумніву, писанка належала до стародавніх вірувань, до пошани та символу сонячного культу, відігравала важливу роль у ритуалі тодішніх вірувань, у святкуванні Весни-Землі-Води-Сонця.
Птахи – це вісники весни, пробудження та відродження до нового життя природи. Птахи перебуваючи "у небі", несуть людям утіху від сонця, а в собі носять яєчко – емблему сонця-життя, народження, воскресіння. Тому наші пращури надзвичайно їх шанували. Існує думка, що первісно писанки розписувались на яйцях летючих птахів, таких, як бузьки, журавлі та гуси, які на своїх крилах приносили людям сонячне тепло, гніздилися біля людських обійсть, висиджували пташенят, які знову ж здатні були виношувати в собі велику життєдайну і чарівну силу сонця. До цього часу збереглись у писанкових орнаментах їхні "крильця" та "лапки". Далеко пізніше, наші предки почали розписувати курячі яйця, пов'язуючи їх з культом Сонця, адже півень першим сповіщає про його прихід. І сьогодні на Гуцульщині розписують яйця тільки від тих курей, у зграї яких є півень. Ритуальне використання фарбованих яєць, пов'язаних з когутом, який щоранку співає гімн Сонцю, є і у звичаях китайців. Якщо заглянути до єгипетської міфології, то там знаходимо одного з єгипетських богів, що мав пряме відношення до яйця на ім'я Пта, або Патах, що близьке до звучання українського Птах. На одному із збережених барельєфів, Пта тримає в одній руці яйце, а із підпису, під ним, дізнаємося, що дане яйце зображує сонце. Другий напис говорить, що Пта котить своє яйце по небу.
За свідченням Геродота, єгиптяни вірили, що бог Озіріс закрив у яйці 12 білих пірамід, які повинні приносити людству щастя і благодать, але брат Озіріса і його суперник Тіфон, потай відкрив яйце і закрив у нього біля білих ще 12 чорних пірамід. Звідси, щастя у житті людей переплелось з горем. Священним знаком Озіріса є крилатий диск сонця, який має витягнену форму і більше подібний до яйця, ніж до сонця. Крім того, дуже часто багатьма єгипетськими емблемами є священний знак птаха, тіло якого зображене у вигляді яйця з крильми, лапками і головою. Чи не нагадує це нам українських різдв'яних птахів, виготовлених з яйця та оздоблених паперовими чи солом'яними крильцями та голівкою?
Ще одним надзвичайно цікавим міфом, пов'язаним з яйцем є міф про фенікса. Тут, власне, найбільш оптимально сконцентрована єдність птаха і яйця та вічного схоластичного питання, що було раніше, що дало початок – яйце чи птах, птах чи яйце? Єгиптяни, які обожнювали фенікса, зображували його у вигляді птаха, подібного до орла з червоним гребінцем та золотим пір'ям на шиї, з білим хвостом та світлочервоним пір'ям. Філострат говорив про те, що фенікс прилетів до Єгипту з Індії і перед тим, як спалити себе, співав передсмертний гімн. Прилітав він до міста сонця Геліополісу в час весняного рівнодення і в сонячних променях, що відбивалися від щита та даху сонячного храму, спалював себе. На місці згарища з'явилося яйце, яке тут же ж оживало на попелищі і з нього виходив той же фенікс, тільки юний, повний життя та сили і відлітав, щоб знову повернутись через сотню літ.
Дана легенда чудово передає ідею сили життя, яка щорічно після умовної смерті оживляє та відроджує природу в променях весняного сонця.
Легенди, пов'язані з образом божественного Фенікса притаманні багатьом народам світу. Сліди їхні знаходять в Китаї, де він має "фонг-гоанг". В індусів існує легенда, пов'язана з золотим яйцем, в якому бог Брама в роздумах просидів 360 днів, кожен з яких рівнявся нашим 12000000 літ. Коли яйце розбилося, бог із його половинок створив небо і землю.
Перська легенда говорить про те, що світове яйце розбив рогом бик Адуда. Згідно з гороскопом, сонце вступає у фазу Бика, у квітні, тому, власне, народження Всесвіту припадає на весну. Перси величали яйце у своїх священних піснях, а металеві яйця тримали у храмах. Відомо також, що на весняне свято Новрузь (Новий рік) існував звичай, коли в Ірані перси обдаровували один одного, фарбованими в червоний колір, яйцями як нагадуванням про тепло сонця. Багаті ж перси для дарунків використовували золоті та позолочені яйця.
Образ світового яйця і птаха притаманні ассіро-вавілонським, фінійським, кельтським міфам.
Ще наприкінці ХІХ ст. мусульмани Кавказу виготовляли крашанки та писанки, а помираючому жидові равини змащували очі яйцем. З повідомлень Плінія, Плутарха, Овідія дізнаємось про те, що римляни та греки використовували фарбоване яйце в різних забавах, а також релігійних обрядах, пов'язаних з очищенням від гріхів.
І в яку закутину планети ми не заглянули б, не знайдемо місця в людському суспільстві, де б ідея життя не була так чи інакше зв'язана з яйцем. І, напевно, закономірно виникає запитання: де, коли і як виникла ця ідея, що запанувала на всіх континентах і у всіх націях? Очевидно, оскільки дана ідея властива для всіх народів, є схильність думати, що вона мала єдине джерело, і представляла частину вірувань, які складали релігію первісного людства і тільки у зв'язку з розселенням та катаклізмами ці народи носили її всюди із собою.
Напевно, було б дивним, якби яйце, яке символізувало сонце, не виражало його ідею на землях, де різниця між зимою і літом була досить різкою. І, особливо, це стосується слов'ян, у яких яйце стало символом життя, відродження, оновленої сили сонця, оспіваного у піснях, колядках, казках, збереженого у ритуальних весняних танцях та у мові орнаменту. За словами професора Сумцова, майже всім слов'янам відома ідея світового яйця. Існує легенда, у якій йдеться про те, що спочатку земля була пустелею, тільки каміння було розсипане по ній. І одного разу Бог змилостивився, відіславши свого півня, щоб той оживив землю. Півень поселився в печері і зніс незвичайне яйце. Яйце розкрилося, і з нього потекло сім рік. Ріки оросили всю землю і вона швидко зазеленіла, зацвіла квітами, заплодоносила. Без піклування і праці людини на полях колосились хліби, дерева вгинались від плодів... Наступив золотий вік...
З яйцем зв'язана і сама душа людини, що оживляє тіло. Наприкінці ХІХ ст., на Полтавщині, була записана казка, в якій мертва царівна оживає коли розвивається яйце, в якому була закута її душа. Ця ж ідея лежить у відомій казці про бездушного Кощея Безсмертного, який, навпаки, помирає, коли розбивається яйце, а все мертве холодне – оживає. Тут символізується смерть зими і воскресіння життя та радості. Навіть мертвим яйце дає силу життя і з його допомогою вони чують дух життя. З цим віруванням в українців пов'язана традиція ходити на Великдень з писанками на могили померлих родичів, і, тоді, ніби-то покійник чує, що говорять до нього і тішиться пам'яттю живих про себе.
З яйцем зв'язана віра про те, що ним можна начарувати добрий урожай. Так, в деяких областях України, на Великдень селяни ставили на стіл в посудині пшеницю, в яку ховали свячене яйце. Тримали цю пшеницю до посіву. Дуже часто в мішок із зерном, яке мали сіяти, теж клали яйце, а на Херсонщині, перед посівом конопель, їли варені яйця, щоб зернята конопель були великими та повними. На Вознесення прийнято було іти з писанками та крашанками у поле, засіяне житом та пшеницею. Щоб запобігти неврожайності, щоб колосся було повним, високим, не злягло від вітрів, дощів та граду, селяни підкидали догори писанки, закликаючи до помочі Сонце. Щоб гарно родився хліб, на Харківщині, крашанки закуповували на ниві, а в Чехії, щоб земля була родючою закопують в неї шкаралупу від великодніх яєць. Яйце – не тільки джерело родючості землі, але й різних щедрот. Воно дає людині не лише необхідність, а й багатство. Про це йдеться в народних казках. Миша і горобець ділилися просом і почали бійку, в неї влізли всі звірі і птахи та за допомогою людини птах виграв і нагородив людину яйцем, в якому було ціле царство. Відомі всім казки під назвами "Яйце-райце", "Яйце-бильце", "Курочка ряба" та інші. З іншого боку яйце є добрим і надійним оберегом особливо від різних напастей та стихій: грому, блискавки, граду, а також пожежі. Можна назвати багато прикладів, пов'язаних саме з такою обереговою функцією яйця. Сила оберегу, що закрита в яйці, особливо активно дієва у відношенні захисту домашніх звірів, приплоду та самої людини.
А що стосується краси і здоров'я, то кращого і ефективнішого чарування, ніж з яйцем немає. Існували звичаї: коли прозвучить перший весняний грім, щой символізував відкриття воріт перед Сонцем, умивалися молоді дівчата та жінки водою, яку набирали в шкаралупку фарбованого яйця. Щоб позбутися веснянок на обличчі - гладили його першим яйцем від рябої курки. В першу купіль дитини, особливо дівчинки, кидали свячені писанки або шкаралупу від них. Для того, щоб вилікувати людину від страшної хвороби епілепсії ("падачки" – Галичина, "чорний битюх" – Закарпаття) теж вдавалися до магії яйця. Оскільки яйце – символ Сонця, життя, отже, і здоров'я, то ним проганяли темні злі сили, що знаходили притулок в людському тілі і душі. Так, хворі на епілепсію носили на шиї підвішану крашанку, шкаралупу настоювали на свяченій воді і пили… Яйце та шкаралупу від нього використовували, а подекуди, ще й сьогодні використовують, від різноманітних захворювань як тілесних, так і душевних, особливо при перелякові, коли людиною запановують темні злі сили і світло розуму та почуттів не може пробитись до її душі.
Важливим наступним питанням для нас є спроба розгадати походження та значення Великодного звичаю, обдарувати один одного орнаментованими та фарбованими яйцями. Якщо ми схиляємось до думки, що даний звичай все таки виник на честь весняного пробудження Сонця, то закономірно і святкуватись він повинен був весною, тобто, був звичаєм новорічним, весна з сонячним теплом відкривала новий рік у житті людини. Відомий народний вираз "нове літо" є тому підтвердженням. До цього часу ми в однаковій мірі вживаємо слова "роки" та "літа". В нашому мовному лексиконі збереглись "літопис" та " літочислення". Птахи, що виношують в собі яйця "літають", як правило, з весни (літом-теплом) і яйця здатні народжувати пташенят "літом".
Відомо, що й у Франції до 1556 року початок року починався на Великдень і яйця були обов'язковими подарунковими атрибутами. Школярі влаштовували цілі "процесії яєць". Вони ходили містом, зупинялись біля кожного дому , співали молитви і отримували за це в дарунок яйця. Англія святкувала новий рік 26 березня аж до 1752 року і, як вияв радості і щастя, відбувались ритуали обдарування яйцями-писанками, як і у персів та римлян. На українській землі з імператорської Росії відзначення Нового року в січні прийшло в 1699 році. Раніше тут Новий рік починався з 1 жовтня, а ще раніше, за церковним календарем з 1 березня, тобто з початку весни.
Перше пояснення походження великодних яєць знаходимо в притчі про святу рівноапостольську Марію-Магдалину, яка по воскресінню Спасителя та вознесінню його на небо, відправилась до Риму. Явившись перед імператором Тіверієм із словами "Христос Воскрес", піднесла йому червоні яйця, проповідуючи про Христа. Із її проповіді імператор вперше дізнався про вбивство Христа, віддавши під суд Пілата. Перші християни наслідували Марію-Магдалину і при взаємних вітаннях з святом Христового Воскресіння, обдаровували один одного червоними "крашеними" яйцями. Цей звичай, як стверджують богослови, закріпився ще й тому, що яйце, в якому захований зародок життя, в розумінні всіх християн є символом Воскресіння Христа, а з ним і через нього всіх віруючих від тління і смерті. І тому, живе і по сьогодні звичай вживати в їжі передусім свячене яйце першого дня на Великдень по освяченні. Богослови ж пояснюють і значення червоного забарвлення Великодного яйця: з одного боку червоний колір є знаком радості та потіхи з приводу радісного християнського свята, а з другого – він повинен нагадувати кожному християнину про пролиту за нас священну кров Боголюдини.
Легенда про початок фарбування яєць в народі має багато різних варіантів, так наприклад, відома легенда про бідняка, що йшов з кошиком на базар продавати яйця, а в цей час жиди вели розпинати Бога. Бог, несучи на собі хрест, похитнувся і впав. Бідний чоловік, пожалівши Христа, відклав свій кошик і допоміг йому нести важкого хреста. Коли він повернувся, то всі яйця в його кошику перетворились на крашанки та писанки.
Свого часу професор Сумцов записав легенду про писанки, які символізують скатоване жидами тіло Ісуса Христа.
В тому, що різноманітні християнські легенди мають під собою реальну основу, сумніву немає. Фарбовані яйця були у вжитку християн ще біля самих витоків християнства і завжди символізували собою Воскресіння Христа, а за ним і відродження християн у новому кращому житті.
Тому тут напрошується питання, чи не застали перші християни цей звичай і не подивилися на нього з нової точки зору?
Саме хритсиянські легенди дають підстави нам так думати, адже відомі факти, що в гробницях перших християн знаходили штучні яйця, а також шкаралупу курячих яєць. Існує відома легенда про те, що коли Христос воскрес із мертвих, то сказав тим жидам, які стерегли його гріб: "Ідіть і скажіть всім: Христос Воскрес. А щоб вам повірили, ось вам знамення" – і дав їм всім по крашанці, які взяв із свого гробу. Із цієї легенди ми бачимо, що яйця були покладені до гробу Господнього ще до Його воскресіння. Класти яйця до гробу чи то глиняні, чи кам'яні, чи звичайні – звичай дійсно відомий серед поганських обрядів ще дохристиянської доби. З незапам'ятних часів яйце служило предметом релігійного поклоніння і належало до різноманітних видів культу, в тому числі й поховального. Подекуди на Гуцульщині звичай класти писанки в труну залишився і по сьогодні.
Навряд чи зможемо визначити якому народу належить першість символізації яйця, проте, майже всі древні народи, дослідженням культур яких займались вчені, вже були знайомі з цим символом і у всіх них він мав приблизно одне і теж значення: яйце служило переходом із небуття у буття; воно є символом життя, радості і сонця, особливо сонця весняного,що несе із собою тепло, світло і відродження природи. Як ще могли наші предки виразити свою велику повагу до яйця, символа весняного сонця, окрім використання його в найрізноманітніших релігійних обрядах? Очевидно, вони намагались прикрасити предмет свого обожнення з початку простим фарбуванням "крашанки". Бажання прикрасити предмети свого скромного господарства та культу мають надзвичайне архаїчне та глибоке коріння. Можемо припустити, що першими кольорами писанки був червоний колір, який символізував гаряче сонце з одного боку і був легким в досягненні з другого. Орнаментування яйця мало ті ж самі мотиви, що і фарбування: необхідно було якнайкраще прикрасити дарунок, який готувався для улюбленого і довгожданного, після холодної зими, божества. Крім того, є підстава вважати, що наші предки мовою орнаменту намагались виразити саму суть обряду, однаково піклуючись про красу узору та його символічне значення. Процес цей мусів відбуватися в певний час, окремими виконавцями, здебільшого матерями, з певними "молитвами – формулами, - заговорами", з зображенням чарівних знаків-малюнків та відповідними кольорами-фарбами.
В Україні писання писанок завжди було своєрідним ритуалом. Треба було знати цілу систему приписів та формул, щоб надати писанці чарівну силу: живий вогонь, свячена вода, віск-продукт "Божої мухи-трудівниці", "чиста" жінка, мати-господня, яка "свято"провела день, "свята тиша" в хаті без чужих людей і т. д. Лушпиння свяченої писанки кидали "на щастя" на дах хати та у воду ріки, даючи вістку Білій Русі та Рахманам, що настав Великдень.
Власне, всі ці символи, вірування, обряди лягли в основу ідеї музею писанки, який на стикові тисячоліть гостинно відчинив свої двері до взаємопізнання, розуміння, любові і поваги один до одного.
|
