|
Зиновій КНИШ
 Відколи тільки - як говорить біблійний переказ помішалися людям язики при будові вавилонської вежі, не вгавало прагнення знайти спільну мову, яка уможливляла б порозуміватися всім людям різних рас і народів. З бігом часу, коли поліпшувалися засоби комунікації, коли людина опановувала простір і поборювала віддаль, це прагнення переходило із сфери мрій на тверду землю практичної потреби і навіть конечности, зокрема в торговельних і політично-дипломатичних стосунках.
На якийсь час це питання було розв'язане в просторі європейської культури, коли Рим заволодів землями від Британії до Багдаду, установив т.зв. "пакс Романа" і коли латинська мова стала не тільки державною мовою панівного народу, але і спільною практичною розмовною мовою у зв'язках між багатьма народами, що входили в склад римської імперії.
Але світ не кінчався на границях римської держави, та й сама вона не тривала вічно, розпалася по кількох століттях, а її державна латинська мова в окремих своїх діялектах дала основу кільком модерним романським мовам. Правда, що довгий час латинська мова зберігалася як засіб порозуміння в латинській Церкві та в колах тодішніх освічених інтелектуалів, але під впливом національного пробудження народів і творення новітніх літератур, що користувалися живою народною мовою, латинська мова цілком занепала, а згодом і зовсім омертвіла.
В добі розквіту французької культури й водночас політичної могутности французької держави, французька мова здобула собі загальне визнання в дипломатії і зберігала його аж до першої світової війни. Разом з тим вона стала другою мовою аристократичних родів в усіх європейських країнах. Все ж таки вона не могла стати другою мовою, побіч рідної, в усьому світі, бо різні до того стояли перешкоди. Серед них немалу ролю грала національна амбіція гімназійного вчителя Леонтія КУЗЬМИ.
При якійсь нагоді потрапила йому в руки в одній з коломийських антикаварень -а їх там було чимало і майже всі вони належали до відомої на коломийському ґрунті родини книгарів, антикварів та видавців ОРЕНШТАЙНІВ - невеличка книжечка польською мовою, без першої сторінки й заголовка. Потім показалося що то був підручник міжнародної мови есперанто з-під пера самого автора д-ра Людвіка ЗАМЕНГОФА.
То було в 1908 році, Орест КУЗЬМА був тоді ще гімназійним учнем. Разом з деякими своїми друзями, а головно з Маркіяном НЕДІЛЬСЬКИМ, сином директора коломийської гімназії, та К.ЧОРНИШЕМ почали вивчати есперанто, щоб говорити між собою незрозумілою для інших гімназистів мовою, от так для забави.
В 1909 році випадково дістав він одне число польської газетки есперантською мовою п.з. "Поля есперантісто" (Польський есперантист) вичитав там адресу міжнародної есперантської організації в Женеві –"Універса Есперанто асоціо", що видавала свій офіційний журнал. Написавши туди, він дістав показовний примірник, де було безліч адрес есперантистів з усього світу, які бажали вести між собою листування. Орест КУЗЬМА написав до деяких із них, але одночасно не поривав зв'язку з централею есператського руху у Швейцарії, яка й найменувала його в 1910 році своїм делегатом на Коломию, видавши йому потрібні до того уповноваження. З того часу почалася в Коломиї пропаганда есперанта на ширшу скалю і згодом звідти поширилася на інші галицькі міста.
Найперше почалися правильні курси есперантської мови. Підручників українською мовою не було, так само бракувало словників, усе треба було замовляти в польських книгарнях у Кракові й Варшаві, бо есперантський рух сильно ширився на польських землях, головно серед польських жидів -одним же з них був і сам творець есперанта д-р ЗАМЕНГОФ. Щоправда, десь тому часі вийшов друком перший український підручник есперанта, але то був дослівний переклад першого видання самого автора есперанта, писаний дуже сухо і слабий з навчальної точки погляду, бо був складений не для навчання, тільки для пояснення засад нової мови і для її пропаганди, а через те ведення курсів не надавався. Автор його чи перекладач відомий тільки з прізвища - ЮРКІВ, а ближчих даних не можна було знайти про те, де й коли підручник друкувався, скільки мав сторінок, якого вигляду й формату, який був його тираж тощо.
Приблизно рік пізніше Коломия мала вже кільканадцять добрих есперантистів, не рахуючи тих, що тільки частинно опанували мову, бо їм неставало терпеливости або з інших причин не могли покінчити курсів. Але вони вважали себе прихильниками есперантського руху і готові були підтримувати різні почини ініціяторів.
Тоді постала думка оснувати в Коломиї статутове товариство українських есперантистів, п.назвою "Крайове товариство українських есперантистів "Поступ" ("Проґресо"). Головою товариства став БОЖЕМСЬКИЙ, секретарем Орест КУЗЬМА, бібліотекарями - ФАСОВСЬКИЙ і КАРАТНИЦЬКИЙ. В роботі помагали М.ЕРСТЕНЮК, Василь АТАМАНЮК, К.ЧЕРНИШ і Г.ЯКИМЧУК зі Львова, що надсилав пізніше переклади поезій Тараса ШЕВЧЕНКА. Т-во винайняло домівку в центрі міста, вималювали на ній велику вивіску, що кожному впадала в очі, і кожного вечора сходилися там есперантисти, щоб вправлятися в конверсації, читати есперантські книжки й журнали. Там теж постійно відбувалися курси есперанта.
Товариство "Проґресо" мало велику атракційну силу, до нього приходили не тільки українці, але й жиди і поляки, що не мали своїх власних товариств з домівками.
В тому часі організувався в Кракові ювілейний світовий конгрес есперантистів. Від товариства "Проґресо" делегатом на конгрес поїхав Орест КУЗЬМА і там особисто познайомився з творцем есперанта д-ром Людвіком ЗАМЕНГОФОМ та іншими українськими есперантистами і представниками есперантського руху усього світу. Розмови велися тільки есперантською мовою, і там кожен практично на власному досвіді міг переконатися про корисність цієї мови. Про Україну ніхто з них не чув, вперше довідувалися про неї з уст тих українських делегатів -есперантистів, що прибули на цей конґрес. У програму конґресу, що тривав кілька днів, вставлені були точки для розваги зібраних з усього світу його учасників. Виступав там теж Орест КУЗЬМА в гуцульському одягу разом з іншою делеґаткою на ім'я Іза, теж в українському національному одязі. Обидвоє виводили один з українських народних танців на загальний подив і захоплення зібраної міжнародної есперантської публіки.
Ці делегати побачили, які великі можливості для пропаганди українського імени й української культури відкриває перед ними есперантський рух, і це дало їм новий стимул до праці.
Нав'язувалися теж і дружні зв'язки, напр., з Орестом КУЗЬМОЮ щиро подружив турецький студент-есперантист, що назвав себе "Романо". Разом з есперантистом, московського походження, поетом ДЕВЯТНІНОМ, він причвалав на конґрес пішки з Константинополя. Познайомившись там з Орестом КУЗЬМОЮ, приїхав до нього в гості, побув у Коломиї десять днів і дуже поміг йому в пропаганді есперанта, робив доповіді про свою мандрівку на конґрес есперантською мовою, а Орест КУЗЬМА перекладав це для слухачів українською мовою. Сенсацію викликали в Коломиї його голосні розмови на вулицях міста з місцевими есперантистами.
Після повороту Ореста КУЗЬМИ з краківського конґресу есперантистів почався пожвавлений рух між коломийськими есперантистами. Орест КУЗЬМА взявся за перекладну працю. Переклав кількадесят оповідань Василя СТЕФАНИКА, Івана ФРАНКА, Леся МАРТОВИЧА, Тимотея БОРДУЛЯКА та інших есперантською мовою і посилав їх до різних літературних есперантських журналів, а найбільше до місячника "Ля Верда Стандарто" в Будапешті та до німецького тижневика "Ґермана Есперанто Ґазето". Обидва журнали були добре редаговані, їх читали широко в світі і разом з ними розходилася по різних країнах українська література, що про неї там, може,й поняття ніякого не мали.
Товариство "Проґресо" передплачувало для своєї читальні багато есперантських видань. Це коштувало великі гроші, як на обмежені фінанси товариства, і хтось кинув думку, що краще було б видавати власний український есперантський журнал. Це здійснилося в січні 1913 року і тим способом вбиті були два зайці за одним стрілом - у світі появився перший в історії есперанта український есперантський періодик -"Україна Стельо" ("Зоря України"), а читальня й бібліотека товариства "Проґресо" залита була повінню часописів, журналів та інших есперантських видань з усього світу, що приходили в обмін за "Зорю України". Цей місячник виходив до кінця червня 1914 року, коли вибух першої світової війни а вслід за тим окупація Галичини російською армією спаралізували ввесь видавничий рух.
Після вибуху війни, австрійська влада евакуювала багато своїх державних урядовців з галицьких теренів, загрожених фронтовими діями, в тому м. ін. перевела до Відня Орестового батька, гімназійного вчителя Леонтія КУЗЬМУ. Війна застала Ореста на студіях у Віденському університеті, де він перебував із своєю родиною, поки австрійські війська не вернулися до Коломиї, а потім лишився в Відні докінчувати студії аж до 1918 року. В тому часі належав до різних есперантських клюбів наддунайської столиці і збагатив свій досвід у зв'язках з добре зорганізованими тамошніми есперантистами. Тоді теж зродилася в нього думка написати посібник до есперанта, бо брак його дуже дошкульно відчувався при веденні курсів есперантської мови. Написав він тоді свій "Повний підручник до науки міжнародньої мови "Есперанто", але видав його друком аж через п'ять років, у 1922 р. в Коломиї у видавництві "Бистриця".
На той рік припадало відродження есперантського руху в Коломиї, яке почалося, як і перед 15-ти роками, також у Коломийській українській гімназії. Одного жовтневого пополудня найбільша шкільна заля виповнилася учнями, а було їх понад 120, між ними й автор цієї статті. Сходини організували студент VI гімназійної кляси Евген КУЛЬЧИЦЬКИЙ, пізніший інженер, і жид РОЗЕНМАН, син власника найбільшої в Коломиї каварні, також учень української гімназії. За столом сидів директор гімназії Прокіп МОСТОВИЧ, що зацікавився тією справою, і Орест КУЗЬМА, що тоді вже був учителем, але не в українській, тільки в польській гімназії.
Так почався перший після війни курс есперанта в Коломиї, що тривав майже шість місяців, коли ж скінчився під весну 1922 року, до кінцевого іспиту з первісних 124-х зголосилися тільки чотири його учасники - Евген КУЛЬЧИЦЬКИЙ, РОЗЕНМАН, Василь МІЛІЯНЧУК - пізніше відомий математик і професор львівської політехніки в часі другої світової війни, та й автор цих рядків. Так остиг початковий запал.
Але есперантський рух вийшов поза шкільні мури і розлився по місті. А там служив ключником коломийський міщанин українського роду, на прізвище Фльоріян ВЕСОЛОВСЬКИЙ, що був фанатичний ентузіяст есперанта і присвячував йому всі свої вільні хвилини. Часто можна було його бачити в товаристві іншого такого самого прихильника есперанта КАРАТНИЦЬКОГО, як проходжувалися по місті й чатували, чи не трапиться їм який есперантист, з ким можна було б поговорити по есперантському.
Цей ВЕСОЛОВСЬКИЙ почав з нудьги вчити есперанта деяких інтелігентніших в'язнів у коломийській тюрмі. Деякі з них училися тієї мови, щоб з'єднати собі прихильність ключника, бо ж від його доброго чи поганого гумору багато залежало в житті в'язня. Дехто захопився тим і лишився есперантистом уже й після виходу на волю.
Видавання газети "Україна Стельо" відновлено 1 квітня 1922 року, але тоді вийшло всього кілька чисел, і їх сторінки заповняв здебільша Орест КУЗЬМА. Інші есперантисти були замолоді, щоб пробувати пера. Хоч автор цієї статті, тоді 16-літній гімназійний учень, починав свою журналістично-письменницьку кар'єру якраз в есперантській пресі, посилаючи переклади українських колядок і різних дрібних віршиків до гарно редагованого місячника "Література Мондо" ("Літературний світ") у Будапешті і "Чекосльовака Ґазето" в Празі.
Тоді теж припадає найбільше посилення українського есперантського видавничого руху в Коломиї. Крім згаданої вже "Україна Стельо", вийшов есперантсько-український словник Карла ВЕРБИЦЬКОГО з передмовою Ореста КУЗЬМИ "Ключ до есперанта", переписні картки з українською тематикою та з есператським текстом, а також різні марки-наліпки.
Восени 1924 року, після гімназійної матури, авторові довелося жити кілька місяців у місті Сокалі, на півночі Галичини. Знайшовся там гурт українських гімназійних учнів, що захотіли вивчати есперанто, і з ними відбувся навчальний курс. Один з них, Орест КАРАВАН, кілька місяців пізніше став делегатом міжнародної есперантської організації з Женеви на місто Сокаль. Це був другий українець, делегат тієї організації.
Тимчасом зацікавлення есперантом у Коломиї послабло. "Україна Стельо" перестала виходити, курси вже не відбувалися, діяльности товариства "Проґресо" не відновлено.
Прийшов 1931 рік, на який припадала якась ювілейна річниця в есперантському русі і знову визначено було місто Краків на міжнародний есперантський конгрес. Цим разом конгрес відбувався в відновленій незалежній польській державі, польське крайове есперантське товариство було господарем конгресу, хоч і влаштовувала його міжнародна есперантська асоціяція. Перше, що зробили польські господарі цього міжнародного з'їзду - це заперечили право українській делегації брати в ньому участь, покликаючись на складання делегацій за державним, а не за національним принципом. Обурені тим українські есперантисти покинули конгрес, проголосили свої заяви в українських часописах "Діло" та "Новий шлях" і наробили багацько шуму у світовій есперантській пресі. Чільні есперантські часописи заявили свої симпатії для українців і солідаризувалися з їх поставою. Справа набула дуже неприємного посмаку для польських есперантистів і взагалі для поляків, бо вони, замість промощувати шлях до міжнародного порозуміння у світі, засліпилися шовінізмом і заперечили основні принципи есперантського руху. Під тиском світової есперантської опінії польське есперантське товариство вислало до Коломиї одного із своїх найперших і найвизначніших членів, д-ра Одо БУЙВІДА з Кракова - він знаний був з того, що ще до війни відкрив свою клініку для лікування скаженини, - щоб перепросити українських есперантистів і якось полагодити непорозуміння. Кінець-кінців справу якось загладжено.
Ще раз дала про себе знати есперантська Коломия тим, що в роках 1930-1931 друкувався там у льокальній польській газетці курс лекцій есперантської мови з-під пера Ореста КУЗЬМИ. Цей курс вийшов пізніше окремою брошуркою заходами Ерни ЦІМАНД. То була дуже цікава постать і варто згадати про неї кількома словами. Походила з жидівського роду і вийшла заміж за багатого власника тартаку. Змалку захопилася есперантом і, хоч ніколи не навчилася добре володіти цією мовою, виявляла свій ентузіязм щедрими пожертвами на всі почини коломийських есперантистів. А що в Коломиї існувало тільки українське есперантське товариство "Проґресо", то вийшло таке, що ЦІМАНДОВА, жидівка з роду й вихована в польській школі та в польській культурі, спомагала українців.
Не можна поминути мовчанкою ще одного піонера есперантського руху в Україні, що - дивним збігом обставин - теж походив з Покуття. Олександер або, як він завжди підписувався, Лесь ДЕНИСЮК, син Миколи й Анни з ЄВЧУКІВ, з містечка Гвіздця біля Коломиї, народжений 22 березня 1885 року. В Коломиї кінчив гімназію і працював у дирекції пошт і телеграфів. Службу відбував по різних містах і містечках Галичини - Львові, Гвіздці, Стрию, Болехові, Новому Селі біля Підволочиськ, Калуші, Топорові, Збаражі - і закінчив її в Бжеску коло Кракова, де й перейшов на емеритуру навесні 1926 року, а після, того переїхав до Коломиї.
Невідомо докладно коли, але правдоподібно ще в ранній молодості він захопився есперантом і зацікавлення тією мовою не покинуло його до кінця його днів. Разом з Орестом КУЗЬМОЮ репрезентував він українських есперантистів на міжнародному конгресі в Кракові від 11 до 18 серпня 1922 року, а потім входив у склад української делегації на конгрес у 1931 році. В 1912 році видав він своїм коштом у друкарні Наукового Товариства ім. ШЕВЧЕНКА невеличку, на 14 сторінок інформаційну брошурку п.з. "Перед VIII міжнародним конгресом есперантистів у Кракові".
Зокрема дружні взаємини склалися в нього з японськими есперантистами. Довгі роки він листувався з ними, дописував до японської есперантської преси і посилав їм короткі переклади з української літератури. Між ін., у близькому зв'язку він був з японськими дослідниками загробового життя і навіть пробував перекладати українською мовою книжку одного з них, написану есперантом, та зацікавив нею відомого з того боку на українському ґрунті, о. д-ра Гавриїла КОСТЕЛЬНИКА.
На короткий час відновилося зацікавлення есперантом у Коломиї на початку 1930-х років. Серед української гімназійної молоді створився есперантський гурток, що мав кільканадцять членів під головуванням Дмитра КУЗИКА. Цей гурток діяв головно серед молоді, хоч мусів мати якісь зв'язки з піонером есперантського руху в Україні Орестом КУЗЬМОЮ, що ввесь час учителював у коломийській гімназії. Ближчих даних про діяльність того гуртка не вдалося зібрати, за вийнятком того, що гурток підготовляв виставу комедії есперантською мовою, а мав у ній виступати мурин, і це викликало сенсацію в Коломиї. Коли ж мала ставитися на сцені комедія, то це свідчить, що мусіла там бути, хоч і невелика, але все таки якась публіка, що розуміла есперантську мову, дуже можливо, що складалася вона теж з жидівських і польських глядачів-есперантистів у Коломиї.
Цікаві відомості про вияви есперантського руху й узагалі зацікавлення есперантом в Україні подає колишній учень коломийської гімназії Іван ПРОКОПІВ. Подаємо дотичний уривок з його статті:
"В 1920-30 роках в СССР есперанто викладалося в школах... В Україні есперантська секція Київського Будинку Учених видає розмножуваний на шапірографі альманах "Амікецо - україна есперантіста література альманако". Керує секцією П.П.ВАСИЛАШ, інженер-пенсіонер... У Львові групу есперантистів при бібліотеці іноземної літератури очолює І.ВОЛОЩАК, дружина поета. У Дрогобичі Л.И.ГОРОДИСЬКИЙ викладає факультативно есперанто в педагогічному інституті. Болгарський студент К.ВЕЛКОВ викладає есперанто в київському політехнічному інституті. Аспірант В.ГОБИН та угорець Ф.ДЮЛЯ очолюють молодіжну групу інституту "Люмо" (Світло). У Кривому розі є група "Флямо" (Полум'я). Працівник редакції "Криворізького будівельника" В.В.СТАНКОВИЧ організував 5 курсів, які закінчило 140 осіб. Він викладав есперанто в криворізькому філіялі Дніпропетровського університету, влаштовував есперантські вистави й колони... Переїхавши до Самбора, вів тут курси в Будинку Культури (30 осіб)... Бажаючи листуватися з іншими есперантистами світу, українські есперантисти друкують свої адреси в закордонних есперантських журналах, особливо в софійському "Нунтемпа Бульґаріо" (Сучасна Болгарія)... З цих оголошень видно, що є українські есперантисти в Харкові та в інших обласних і районних містах".5
Без сумніву, мусіло бути багато есперантистів-українців на українській землі. Ще в 1923 році автор листувався з якимсь українським есперантистом з міста Бахмута в Україні, з другим грав листовно партію шахів, міняв поштові значки з третім, єдиним, що його прізвище запам'ятав - КРАВЧУКОМ, що його доля загнала в далеку Бразилію. Але ніде вони не зорганізувалися і не виявили стільки підприємчивости, як у Коломиї, де виходила єдина у світі українська есперантська газета, де вийшов перший оригінальний підручник до есперанта, де друкувався перший есперантсько-український словник -принаймні автор не чув про інший - і звідки нав'язувалися постійні зв'язки українських есперантистів з міжнародною організацією в Женеві. Тому й називаємо, Коломию колискою есперанта в Україні.
Яка ж була доля батька есперантського руху в Україні Ореста КУЗЬМИ? Після повороту большевицької влади по другій світовій війні його заслали в Сибір на десять років. Відбувши заслання, він вернувся до Коломиї. Державні видавництва відмовлялися публікувати його праці про есперанто й есперантський рух, і він жив з садівництва, аж до смерти в 1968 році.
|
