|
Володимир БОЙЦАН
Читальні — одна з основних та найефективніших форм залучення укр. населення до громадсько-політичної та культурно-просвітницької діяльності, поширення грамотності та освіченості, підвищення національної свідомості, яка активно використовувалася протягом другої половини ХІХ — першої половини ХХ ст.
Сама ідея створення читальні як осередку культурного життя була вперше втілена в життя в К-ї в 1848 з ініціативи місцевого священика Миколи Синовідського. Згодом він познайомив із своїм баченням місця читалень у житті суспільства членів історично-географічної секції Галицько-Руської Матиці (1848) і ця ідея отримала всезагальне схвалення. Згідно проекту М.Синовідського, читальня повинна була виконувати функції просвітницького центру не окремо взятого населеного пункту, а мала стати центром просвітницького руху окружного масштабу з розгалуженою системою членства, з виборним (або призначеним) керівництвом і налагодженою системою постачання й обміну літературою. Проте, таку реалізацію цей проект міг мати тільки за умови активної підтримки читальняного руху державними структурами, що, за умов перебування під владою Австрійської імперії, було нереальним. Не зважаючи на те, що К-ська читальня проіснувала не довго (уже з 1853 перша укр. галицька газета “Зоря Галицька” не подає матеріалів, які стосувалися діяльності читальні), проте сама ідея виявилася надзвичайно привабливою для наступних поколінь діячів просвітницького руху.
читати далі... (повний текст)
|
