|
ДОДАТОК. МЕТРИКА МІСТА КОЛОМИЇ
[в парохії церкви святого архистратига Христового Михаїла списана]*
Дослід історії літератури по територіях у нас досі майже не початий, хоч приклад дослідів політичної і соціальної історії різних територій нашого краю, з такими гарними успіхами ведений в останніх десятках літ, повинен би був заохотити до аналогічної праці і на історично-літературному полі. Іван ФРАНКО. 1900.
Серед системи історичних знань чільне місце посідає джерелознавство, яке досліджує й аналізує документальні матеріали, їх походження, достовірність, фактичну цінність, розкриває особливості відбиття ними дійсності, розробляє методику вивчення, аналізу та використання їх [1]. Кожному періоду коломийської минувшини властиве певне коло історичних джерел, зміст і форма яких зумовлені характером громадського ладу, відповідним рівнем духової та матеріальної культур, технікою письма тощо.
Для вивчення історичного процесу Пізнього Середньовіччя та початків Модерного Часу як єдиного цілого в коломийській історії необхідне дослідження різних видів джерел, в яких відбилась уся сукупність явищ суспільного життя, всі його сторони в їх взаємозв’язку і взаємообумовленості. Кожний вид документальних матеріалів з історії Коломиї по-своєму розкриває певні сторони історичного поступу [2].
Значний інтерес для дослідників історії австрійської Галичини представляє Архів греко-католицького парохіяльного уряду, створений в Коломиї [3]. Саме в його матеріалах виявлено цінну пам’ятку нашого минулого, відому під загальною назвою “Метрика міста Коломиї”.
Архів греко-католицького уряду парохіяльного при греко-католицькій церкві парохіяльній в Коломиї, який зберігається у відділі фондів Музею історії міста Коломиї, незважаючи на те, що деякі його документи безповоротньо втрачені, залишається єдиним, цілісним, системним зібранням документальних церковних документів про стан церковних справ у Коломиї та її реґіоні, інших місцевостях Галичини 30-х рр. XVIII-першої половини ХХ ст. Невичерпані багатства документальних даних, які містить цей Архів, надають його матеріалам великого значення не тільки для дослідників української церковної історії, але й для кола тих, що розробляють спеціальні проблеми історичної науки, а також питання мовознавства, історії літератури та особливо сфраґістики. Тому, Архів являє собою цінний матеріал з історії церковної думки на галицьких землях, зокрема в провінційних осередках. Церковний архів склався в результаті досить розвинутого діловодства не тільки парохії та деканату, але багатьох єпархій. Внутрішнє офіційне листування уряду з парохіями, деканатами та численими вірними охоплює життя української католицької Церкви на теренах не лише коломийської землі, але й інших історико-культурних реґіонів Галичини, протягом останніх двох сторіч (перша половина XVIII-середина XX століть) в різноманітних проявах, зосібна господарстві, соціально-правовій структурі, культурі, міждержавних відносинах, а також адміністративних заходах парохіяльного уряду. Частину діловодства становить зовнішнє листування уряду з керівними органами українських національно-культурних установ, товариств, спілок і окремими приватними особами. В результаті польових досліджень, встановлено, що Уряд мав давні та тривалі традиції листування із Ставропіґійським інститутом у Львові, Львівською Митрополією, єпископатом Станіславівської єпархії, цісарсько-королівським староством у Коломиї, окружними та повітовими судами австрійської Галичини, польськими громадськими установами, народними інституціями, шпиталями, окружною військовою командою, військовими судами та душпастирствами австро-угорської армії, приватними та державними підприємствами, нацистською окупаційною владою, радянськими адміністративними органами. Окремий пласт документів займають пам’ятки, які свідчать про відносини з церковними культурно-освітніми установами, релігійними об’єднаннями, ориґінали та відписи котрих входять до Архіву. Переважною мовою ділових паперів Уряду в 30-х роках XVIII ст. була церковно-слов’янська мова, застосовувалися польська і латинська мови. У ХІХ ст. під впливом москвофільських течій запозичується тогочасне т. зв. “язичіє” та “азбучна війна” і терміни, пов’язані з цими процесами. Однак, починаючи з 90-х років XIX – перших десятиліть XX століть мовою Архіву стає переважно чітко окреслена форма української галицької мови. В Архіві містяться документи і матеріали писані різними адресатами церковно-слов’янською, латинською, польською, німецькою, угорською, французькою, болгарською, англійською мовами. До Архіву входять також 63 церковні книги (Протоколи чинностей Уряду, книги метрикальні, уродин і хрещення, одруження, померлих тощо). Найціннішою, а одночасно найдавнішою з них є Книга народжених, одружених і померлих парохії святого архистратига Михаїла у Коломиї в 1730-1777 рр. Пам’ятка писана церковно-слов’янською та латинською мовами. Загалом, книги подають метричні відомості про місто, його околиці, давнє населення, станово-професійну структуру, походження громадян від 1730 до 1955 рр. включно. Серед численних документів – протоколи передшлюбні, свідоцтва заповідей передшлюбних, дозволи на вінчання, свідоцтва народження і хрещення, шпитальні картки, посмерні листи та протоколи, поіменні списки померлих, документи братств святого архистратига Михаїла, святого Йоанна Милостивого, святого апостола Петра, Пресвятої назорейської Родини, квестионарі в справі українського народного шкільництва, призначення на душпастирську роботу, рішення судів різної компетенції, нотатки до проповідей та ін. Геоґрафія ділової кореспонденції обіймає майже цілу тогочасну Австро-Угорську монархію, однак були дописи з чужоземних країн. Це, зокрема листи із Канадської конфедерації, Сполучених Штатів Америки, Французької Республіки, Австро-Угорщини, Болгарії, Італії. Серед різних за формою і виданнями документів Архіву особливо цінні матеріали із статистичними даними: свідоцтва уродин і хрещення, метрики смерти, різноманітні “списки” та “екстракти”, приватні записи духовних осіб та членів їх сімей тощо. Для науковців ці та інші документи (витяги церковних спорів, матерали соборчиків, церковні інвентарі, скарбони, передплати на періодичні видання) є найважливішим ориґінальним джерелом для вивчення процесів поширення католицтва на землях Покуття і Гуцульщини, а також австрійської Галичини. До Архіву входять не лише документи українських католиків; наявні матеріали, які свідчать про минуле Римо-католицької та Української євангелицької реформованої Церков, які писані переважно польською мовою. Архівні матеріали, що винятком кількох ретроспективних документів, охоплюють період 1730-1955 рр., тобто їх хронолоґічні межі збігаються з культурно-релігійним піднесенням українського населення краю, духовенства та національної еліти, становленням і розвитком чернечих згромаджень, забороною УГКЦ у Галичині.
До нас не дійшов опис Архіву, однак низка спостережень свідчить, що обсяг його був значно більшим. Первісні числа, що збереглися на більшості документів дають підстави твердити про значну кількість втрачених справ. Більша частина науково опрацьованого та каталоґізованого на сьогодні Архіву нараховує 4816 одиниць музейного збереження (інв. № 665-10687; ВФ МІК).
Документи Архіву виявлено взимку 1993 р. науковими працівниками МІК (Мирослава Кочержук, Любов Менів, Володимир Михальчук та автор цього дослідження) на горищі коломийської парафіяльної церкви святого архистратига Михаїла, пізніше катедрального собору Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ.
***
Історичне тло Коломиї (нім. Kolomea, відповідник назви івритом הײמולוק або на мові ідиш kol’ | a | mej досл. "голос народу Божого") XVII-XVIII ст. для нас сьогодні залишається цілковитою terra incognita. Незважаючи на те, що цій важливій історико-культурній добі присвячена чимала коломиєзнавча література [4], все ж маємо вибір гіпотез і мітів. Їх найважливіша ознака – незнання основних джерел, довільна інтерпретація фактів, подій і схем нашого минулого.
Коломийська історія зазначеного періоду в тому розумінні поки що немає розробок належного наукового рівня, але насичена ідеалізованим набором героїко-патріотичних прикладів історичного краєзнавства ("...праця, оперта, насамперед, на історичні першоджерела і подає літопис Коломиї з праісторичних часів до початку ХХ століття" або "...чесно вивів основні віхи історії літописного старовинного міста над Прутом, яке після Галича і Львова було найбільш відомим як під оглядом економічним, так і політичним та культурним...") і співчуттям до ультрапатріотичних гіпотез з дилетантським присмаком розвитку "найгарнішого міста у світі",. Тому загальновідомою видається нам теза, прийнята дослідниками перед кількома роками, що історію цього галицького міста до 1848 р. включно ми практично зовсім не знаємо. І на це є чималі об’єктивні і суб’єктивні причини. Серед них – розпорошення документальної спадщини в архівах чужих держав, тривала відсутність власної державности, обмеженість у спеціалізованому вивченні, цілковите незнання мови доби, відверта байдужість до своїх духовних першовитоків [5]. Про ці тенденції, однак, не на цьому місці.
Кожна писемна пам’ятка пізнавальна для вивчення історично-культурного та мовного процесу епохи, до якої вона належить. І вартість такої знахідки, звичайно, зростає тим більше, чим віддаленіша вона від нас у часі. У цьому контексті на особливу увагу заслуговує актовий та документальний матеріял, порівняно, наприклад, з книжковою спадщиною. Він, як правило, доволі розмаїтий, відображає широку геоґрафію і пов’язаний з конкретними реаліями території та діяльности людей, які на ній жили і працювали.
Дуже важливою складовою частиною історичного пізнання є історична демографія. Неможливо скласти вірне уявлення про досліджуваний об’єкт, країну, місто чи село без вивчення соціального, професійного, національного стану населення, його чисельності, міґрації та розселення, станово-професійну структуру. Перед дослідниками коломийської історії виникає складна проблема визначення етнічного складу населення. Через брак джерел, головні критерії яких – мова спілкування, особисте свідчення про етнічну належність, свідчення чужинців – часто не можна застосувати такий підхід. Тому для визначення демографічного розвитку Коломиї 1730-1777 рр. вваємо логічною зупинку на визначенні орієнтовної чисельності, майновій, етнічній, соціальній структурі населення попередніх десятиліть.
Одним з чинників, що об’єктивно сприяли розвитку українських міст було самоврядування у відповідності з так званим маґдебурзьким правом, за зразок якого бралася хартія вольностей німецького міста Маґдебурга. Це право надавали містам великі князі литовські і польські королі, зацікавлені насамперед в економічному піднесенні міст і джерел прибутків. Маґдебурзьке право певною мірою послаблювало залежність міст та їх населення від феодальної держави та окремих феодалів. Для міського ремесла України середньовіччя і ранньомодерного часу характерна цехова організація – об’єднання ремісників однієї чи ряду професій в межах міста в спілки – цехи.
Початки зародження цехів у Коломиї дослідники відносять до поч. XV ст., тобто до часів надання маґдебурзького права польським королем Владиславом Яґайлом у 1405 р. Встановлено, що окремі категорії привілейних грамот має вирішальне значення для вивчення соціально-економічного розвитку міста кін. XIV-сер. XVI ст. Виділяють вісім привілеїв, які були надані Коломиї для економічного, політичного і культурного піднесення (16.Х.1395, жовтень 1395, жовтень 1405, 4.Х.1424, 3.VII.1443, 20.VIII.1448, 16.III.1456, 6.IV.1460, 1565 pp.) [6].
Перша згадка про відкриття у Коломиї майстерень датується липнем 1443 р. Саме тоді міщанам дозволялося закладати лазні, торгувати м’ясом, мати підстригальню сукна, а маґістратові – воскобійню. Згідно люстрацій 1565-1566 рр. у Коломиї існували 10 ремісничих спеціальностей, за якими працювали разом 207 ремісників. В наступні, 1616-1627 рр. тут було 100 ремісників [7].
На передмістях Коломиї та незалежних від міських влад юридиках проживали ремісники, які не входили до ремісничих цехів, яких називали “партачами”. В тих умовах міські цехи намагалися заборонити виконання ремесла “партачами”, але не завжди судові акції міщан проходили успішно і позацехове ремесло вільно розвивалося. Коломия у XV-XVII ст. чи не найбільше завдячує своєму швидкому розвитку торгівлі з Молдавією, Польщею і Волощиною. Коломийські патриції розбагатіли на посередницькій торгівлі, прибутки від якої зросли після надання місту права складу солі у 1443 і 1456 рр. [8]. Детальніше розглянути станово-професійну структуру населення Коломиї дозволяють описи королівщин Коломийського староства XVI ст:
РЕМІСНИКИ
1. Одягові ремесла.
Кравці (sartores).
Кравецький цех належав до найдавніших у Коломиї. У записах люстрації 1565-1566 рр. згадуються 7 кравців: Єсусек, Бласко, Чорніс, Гріневич, Чапочіч, Грічко Угрин, Кузьма [6]. Якщо у 1572 і 1627 рр. у Коломиї було 6 кравців, то у 1616 р. – 10 представників цієї професії [9].
Шевці (sutores).
Поряд з кравецьким, існував і шевський цех, який у 1565-1566 рр. нараховував 12 майстрів [10]. Це, Ян Сепінчін, Савка, Грічіна, Дмітр, Робєрські, Левко, Гірка, Іржікович, Войтаско, Греско, Даско, Іваско. В 1527 і 1627 рр. тут було 12 шевців, у 1616 р. – 10 [11].
2. Ремісники металевих виробів.
Ковалі (fabri).
Ковальський цех у Коломиї здавна об’єднував представників всіх ремесел, що мали справу з обробкою металу: ковалів, слюсарів, мечників. Про ковалів згадує люстрація 1564 р., а також інвентар Галицького староства 1627 р. Саме 1564 р. у Коломиї засновано цех об’єднаного ремесла – слюсарів, римарів, ковалів, сідлярів, до якого у 1565 р. входили 13 ремісників [12].
Слюсарі (serrifes).
Близько спорідненим з ковальським було слюсарське ремесло. Часом одна і та особа протягом невеликого періоду фігурує і як коваль, і як слюсар. Загалом в аналізованих документах згадується про 13 ремісників об’єднаного цеху, до якого входили римарі, ковалі, сідлярі. Люстрація 1565-1566 рр. подає їхні імена і прізвища: Болдур, Оначко, Іванко, Москаль, Павел, Гавілеч, Петро Римар, Валенті, Петрушіч, Ярос, Братко, Олекса Сідляр, Слюсар Хроми [13].
Мечники (gladiatores).
Найбільш прибутковим серед металевих ремесел було виготовлення мечів. Інвентар 1627 р. повідомляє, що у Коломиї був 1 мечник [14].
3. Шкіряні ремесла.
Кушнірі (pellifices).
Представників цього цехового ремесла в 1565-1566 рр. налічувалося 11 – Волинець, Угрінович, Юрко, Семен, Юдас, Міско Литвин, Міско, Бортун, Буркуніч, Міско Чорний, Яків. У 1572 р. тут працювало 7 кушнірів [15].
Римарі (corrigiatores, frenificis).
Римарство – виготовлення кінської упряжі – було поширеним ремеслом у Коломиї. В 1565-1566 і 1627 рр. представники цього ремесла були об’єднані в цех, де крім них працювали ковалі, слюсарі, сідлярі – разом 12 ремісників. У 1616 р. в цеху працювало 9 ремісників, в тому числі й 1 мечник [16].
Сідлярі (sellatores).
В об’єднаний цех з римарями також входили сідлярі, що почергово з ними займали посади старійшини цеху [17].
4. Харчові ремесла.
Пекарі (pistores).
Найбільший ремісничий цех, який існував вже на поч. XVI ст. В 1564 р. у Коломиї було 150 пекарів, в 1572 р. відповідно – 72, 1572 р. – 96, 1616 р. – 63, 1627 р. – 20. Крім приватних тут існувала і міська пекарня. Зростання кількості пекарів стає зрозумілішим, якщо брати до уваги те, що торговельні валки, які проїжджали через місто могли мати бл. 300 возів. Тому у Коломиї на 1565 р. було 150 пекарів, тоді як у Белзі – 34, Холмі – 52, Львові – 53, Кам’янці- 63 [18].
Різники (lantii).
На відміну від пекарів більшість різників володіли нерухомістю в середмісті. У 1565 р. у Коломиї було 8 різницьких яток, де забивали худобу (у Снятині - 6). В 1627 р. працювало також 8 різників [19].
5. Ремісники дерев’яних виробів.
Бондарі (doleatores).
Відкривають перелік дерев’яного ремісництва бондарі – виготовлювачі бочок. В люстрації 1565-1566 рр. згадується 6 коломийських бондарів – Павла, Гліска, Хресні, Івана, Кунаша, Муху. Аналіза люстрації 1572 р. показує 8 представників цього ремесла, а подібний документи 1616 і 1627 рр. – спочатку 10, а пізніше – 7 бондарів. У XVII ст. цехмістром бондарів був поляк Ян Піскозуб. У своїх правах і обов’язках бондарі керувалися привілеями однойменного цеху [20].
Гарбарі (sepeltores).
Люстрація 1627 р. згадує 7 представників цього ресмесла [21].
6. Каменярство і кераміка.
Гончарі (figules, lutifigules).
Гончарною справою у Коломиї займалися здавна. В 1616 р. тут було 7 гончарів. Аналіза люстрації 1627 р. показує, що вже у XVI ст. тут було 10 гончарів, які продавали найрізноманітніші гончарні вироби. В 1661 р. цехмістром став поляк П. Піскозуб. Привілеї коломийського гончарного цеху були затверджені 20 червня 1666 р. польським королем Яном Казимиром у Варшаві [22].
7. Побутові ремесла і фахи.
Аптекарі (aromatorii).
Під час татарських нападів 1619 р. на Коломийщину, аптекар з Коломиї Матику переселився до с. Ключів долішній, де протягом 5 років арендував корчму [24].
КУПЦІ
Як свідчать поодинокі документи, торгівля відігравала значну роль в економічному та демографічному піднесенні Коломиї. Встановлено, що період другої половини XVI – першої половини XVII ст. характеризується пожвавленням торговельних зв’язків східних воєводств Речі Посполитої з Молдовським князівством. Історія промисловості і товарообміну свідчить, що міста Руського воєводства були учасниками європейської торгівлі Пізнього Середньовіччя. Багато міст, і серед них Коломия, були посередниками і сполучними ланками у торговельних зв’язках Балкан, Балтики, Німецьких земель і Московської держави. Піднесенню економічного становища Коломиї сприяли експортно-імпортна торгівля зерном, воском, сіллю, селітрою, текстильними виробами, продовольчими товарами, металевими виробами; й транзитно-реекспортна – транзит худоби і шкіри. Різноманітний товар, який ввозився і вивозився, обкладався декілька разів митом. Тому митниці встановлювали там, де відбувався найбільший торговельний рух. Найважливішими митними постами Руського воєводства цієї доби були Коломия і Снятин [25]. Коломия перебувала в системі важливого економічного центру, у котрому були добре розвинені торговельні зв’язки, які позитивно впливали на економічний розвиток обох країн. Наприкінці XVI–на початку XVII ст. економічне і політичне становище Коломиї, втручання шляхти в економіку і управління краєм, слабкість королівської влади на місцях – консервували цеховий спосіб виробництва на території Руського воєводства.
Очевидно, що купецький прошарок населення міста мав инші права при отриманні міського права, ніж ремісники. На сьогодні важко відокремити представників купецтва серед загалу міщан, тим більше точно вказати їх кількість. На підставі аналізи доступних джерел все ж можна виділити такі групи купців: багатих крамарів та ятників.
Багаті крамарі (institores pivitum).
Ця група коломийського купецтва складала цех багатих крамарів і користувалася усіма правами і привілеями, наданими польською королівською адміністрацією. Серед них головними були: право складу товарів і право вільного продажу товарів у Коломиї. Ймовірно, що тільки члени цеху багатих крамарів могли посідати крамниці, що вирогідно розташовувалися на пл. Ринок і могли створювати окрему вулицю або дільницю.
Ятники (penestines).
Це була найбільша, а заразом й найбідніша група купецького прошарку міщан. Для продажу товарів вони користувалися ятками, що встановлювалися у відповідний час за дозволом маґістрату і з яких можна було продавати строго реґламентовані товари, що не складали конкуренцію крамарям. За дотриманням правил торгівлі слідкував уповноважений міської влади – яточник (penesticarius). Відомо, що впродовж XV-XVII ст. тут були пекарські, різницькі, шевські ятки.
Брак джерел та недостатня кількість наявних не дають можливості точно визначити їх кількість, як і кількість ятників.
ЗЕМСЬКІ УРЯДИ (Officium terrestre).
Про земські уряди, органи виконавчої влади на місцях, в Коломиї і на Коломийщині знаємо також небагато. З новітніх досліджень видно, що в Коломийському повіті Галицької землі були у 1727 р. такі королівські чиновники як-от: хорунжий (vexillifer, signifer), стольник (dapifer), підстолій (subdapifer), чашник (pincerna), ловчий (venator), войський (tribunus), мечник (gladifer, ensifer), скарбник (thesaurarius), і 1765 р. – войський менший (tribunus minor) [26].
Про геоґрафію розселення, деякі персоналії коломийських фамілій того часу повідомляють описи королівщин 1565-1566 рр. Місто мало центральну частину, в якій мешкали так звані “давно осілі городяни”, котрі за свої будинки і земельні ділянки не сплачували чиншу на відміну від передгородян, які “недавно осіли на міському оболоні”. Передгородяни проживали на Леловій, Снятинській вулицях і Зарінку [27].
На Леловій вулиці проживали Грін Івачковський, Мартин, Ілько Антонович, Андрей, Марцін Дрібний, Іван Воскресінський, Антонова, Панкова, Братко Яроссов, Тимко, Андрей Щесни, Антось, Яким, Олекса Голевчін, Омелянова, Санайкова, Грінко Угрин, Іванеч Тимків, Петрова, Яч Гусчіч, Юрко Гасчін, Сечко Дяк, Онуско, Ячко Верещак, Іваніха, Іван Біль, Павел Данилович, Микита, Ігнат, Олекса, Грін Жупник, Іванко, Янко Лях, Сідор, Щесни, Прочік Гусчік.
На Снятинській вулиці, назва якої вказувала напрям давнього торговельного шляху, замешкали Анна Івахова, Сидориха, Гаска, Марухна, Ілясіча, Іванова Заб(о)лотна, Юрко Різник, Іван Андрейович, Іржі Кушнірович, Ілько Гвоздецький.
На Зарінку, територія якого прилягала до р. Прут, проживали городяни Ігнат, Васко Мельник, Роман, Кондрат, Матіс, Василь Скржесани, Васко Крупа, Андрейова, Артіс, Нєбржажни, Василь Крупіч, Янко Коваль [28].
Протягом XVIII ст. місто зростало повільно. Розвивалася торгівля: 1731 р. у Коломиї пщоно було по 44 золотих, а жито – по 30 [29]. Станом на 1761 р. тут було 364 будинки, 2 млини і 1 винниця. Коломийські міщани несли сторожову службу, відбували повинності по укріпленню оборонних споруд, гребель [30]. З покрайніх записів Ірмолоїв відомо, що в 1761 р. Коломия “була дуже грошовита” [31].
***
В цьому дослідженні національна приналежність визначалася за такими загальноприйнятими в літературі ознаками:
1. Національно-етнічне ім’я (у випадках, коли траплялися загальнохристиянські імена без прізвищ, національна приналежність не встановлювалася);
2. Національно-етнічне прізвище (випадки, коли імена розбігалися з прізвищами не враховувалися);
3. Етнічна прикладка.
За місцевістю: Стефан Самборскій (№ 1), Анна Калуска (№ 13), Іван Чернятинський (№ 33), Єкатерина Ґродзенска (№ 58), Григорій, презвітер с. Воскресінці (№ 68), отець Григорій Соповскій (№ 68), воспиталица Агафея Ключовска (№ 68), Василій Тиннилюк і Анна Пазючка, жителі коломийські (№ 69), Григорій Плебанскій (№ 69), Антоній Словенскій (№ 97), Ян Ґродзенскій (№ 97), Марія Кропивницка (№ 97), Іван Хоцемирскій (№ 109), Теодор попович Чернятинський (№ 112), Андрей Балецкій (№ 121), Алезандер Ореховскій (№ 122), Андрей Ключовскій (№ 142, 156), Іван попович Переровскій (№ 149), Петриха Русинчиха (№ 155) та ін.
За національністю: Василій Циган (№ 17), Войцієх Адамович (№ 19), Антоній Словенскій (№ 97), Яцко Бенк (№ 106), Андрей Москаль (№ 110), Юзеф Пахолок (№ 138), Петриха Русинчиха (№ 155) та ін.
За станово-професійною ознакою, соціальним і суспільним становищем: Іван Винник (№ 2), Василій Винник (№ 4), Софія Плончиха (№ 4), Єремія Старець (№ 4), Войцех Римаров (№ 6, 35), Іван Мисковий (№ 13), Петро Циголник (№ 15), Василій Циган (№ 17), Теодор Коваль (№ 17), Михаїл Римар (№ 24), Стефан Маляр (№ 34, 63), Катерина Малярка (№ 46), Марія Ковалиха (№ 48), Єлена Римарка (№ 51), Василій Мельник (№ 52), Єкатерина Ткачиха (№ 52), Іван Пастух (№ 56, 116), Петро Слободян (№ 57), Яків Пасічник (№ 59), Григорій Тесля (№ 63), Василій Міняйлюк (№ 69), Яків Теслюк (№ 87), Андрій Ткач (№ 104), Анна Слюсаревна (№ 115), Алезей Кушнер (№ 132), Марія Ковалиха (№ 135), Юзеф Пахолок (№ 138), Іван Тесля (№ 145), Теодор Ходак (№ 157), Петро Коваль (№ 156) та ін.
Міські прізвища і прізьвиська: Іван Шепетюк (№ 5), Анна Лехникова (№ 6), Іван Окописний (№ 10, Параскевія Кичакова (№ 11), Яків Теодорович (№ 26), Ілія Шаманович (№ 31), Іван Артанеста (№ 34), Павло Філіпович, парох Коломиї (№ 33), Павло Кукрицький (№ 53), Марцян Лепенскій (№ 55), Марія Паславска (№ 55), Єкатерина Кинашовска (№ 57), Феодор Абрамовий (№ 95), Григорій Гринюк (№ 107), Юзеф Галчук (№ 115), Іван Яремчук (№ 115), Михаїл Левитскій (№ 118), Зенія Стефаниха Сенкевичка (№ 124), Стефа Дашкевич (№ 133), Єлена Федориха Абрамючка (№ 132), Василій Тихий (№ 135), Григорій Кукурба (№ 146), Мазим Стадниченко (№ 151), Лукаш Гломбович (№ 151), Теодор Хомяк (№ 154), Василій Залуцкій (№ 154), Іван Кичак (№ 159), Григорій Зозуляк (№ 160) та ін.
Однак і тут виникали ускладнення. Багато мешканців Коломиї у 30-60-x pp. XVIII ст. ще не мали власних прізвищ (або їх не внесено в документи парохіяльного уряду), а їхні християнські імена, передані інколи латиною, на вказували на очевидну етнічну особливість. З іншого погляду, тільки фінансові книги того часу як наймасовіший вид джерел могли дати інформацію про власників нерухомості в самому місті та на передмістях. Тому етнічна належність чималої частини населення міста фактично випадає з поля зору дослідників. Мабуть, через це будь-які підрахунки етнічного складу в 30-60-х рр. XVIII ст. можуть бути тільки наближеними до реального стану речей.
Метрики* Коломиї 30-60-х рр. XVIII ст. є важливою часткою такого значного явища української національної культури як рукописна книга [32]. Книга в уяві людини того часу була дуже шанованим і сталим предметом, надійним зберігачем інформації, особливо тієї, що хотілося зафіксувати навічно. Інтенсивна робота з фіксації та обліку рукописних книг, створених у Коломиї дає змогу значно розширити коломиєзнавчі знання та історично-культурні уявлення про церковне діловодство на Покутті, а також у Коломиї та її околицях.
Блок Метрики скріплено оправою, що надає документу структурної завершеності та оберігає її від пошкоджень; водночас оправа несе певне естетичне навантаження.
Цілісну уяву про Метрику як рукописну книгу дає розгляд її структури. Основний текст метрики складається із трьох розділів, які визначаються системою рубрикацій. Кожний розділ починається з нового аркуша чи сторінки, однак, перша сторінка починається спуском тексту, верхня частина якої заповнювалася примітивною орнаментальною заставкою. Прикладів орнаментального ініціала не виявлено. Причому це зовсім не свідчить про непривабливий вигляд документа. В заключній частині титулярія кожного із розділів повідомляються скупі вихідні дані рукопису: дата, місце створення, ім’я священослужителем чи його помічником – дячком. За окремими випадками механістичні пошкодження пам’ятки привели до втрати вихідних даних. Своєрідні покажчики змісту для кращого орієнтування у змісті Метрики (скари, реєстри чи укази) тут відсутні. У структурі основного тексту Метрики також немає покрайніх записів чи нотаток (марґіналій), що утруднює наше дослідження. В середньому розмір Метрики коливається у межах 30,5 х 19,5 см. (F0=28-32 х 18-20 см.)
У процесі розвитку Метрики як пам’ятки рукописної книжності формувався й вдосконалювався її допоміжний апарат, чимало елементів якого були успадковані з попередньої історичної епохи середини і кінця XVII ст. Первісна фоліація (нумерація аркушів) трапляється доволі рідко; здебільшого аркуші нумеруються кирилицею, а пізніше використовуються й арабські цифри. Окремо вжито паґінацію (нумерацію сторінок).
В археографічному опрацюванні Метрики важливе місце належить способам прочитання тексту та його осмислення, датування і територіальна локалізація пам’ятки, вміння відрізнити текст від різноманітних вставок і доповнень, виявленню помилок та визначення причини їх появи. Цінність коломийських рукописних книг 30-60-х рр. XVIII ст. особливо зростає, якщо врахувати те, що з величезної кількості джерел, створених людьми протягом століть, до нас дійшла лише незначна їх частина. Метрика потребує дбайливого ставлення, оскільки її неповторність, індивідуальність не може бути поповнена у випадку її фізичної втрати. Тому розглядаючи проблему забезпечення збереження рукописних книг, що зберігаються у фондах Музею історії міста Коломиї, необхідно розвинути наступні заходи:
1. Підтримання у сховищі оптимальних сприятливих умов режиму зберігання, при яких зміни фізико-хемічних особливостей матеріялів, з яких складається книга, були б мінімальними;
2. Систематичний і комплексний контроль та аналіз фізичного стану рукописного фонду;
3. Дезинфекція, реставрація та консервація книг (виявлених під час перегляду фонду), що потребують негайного втручання реставраторів;
4. Створення страхового фонду і фонду використання на цінні рукописи, а також обов’язкове мікрофільмування рукописів, що підлягають реставрації.
Завдання контролю та аналізи збереження Метрики вказує на необхідність використання структури стислого автоматизованого кодикологічного опису східнослов’янської рукописної книги для АІС “Кодекс” [33]:
Збереження.
1. Країна: Україна.
2. Місце: Коломия Івано-Франківської обл.
3. Сховище: Відділ фондів Музею історії міста Коломиї.
4. Шифр сучасний: Р-1420 / МІК – F0 – 1.
5. Шифр колишній: І.
Ідентифікація.
6. Місцезнаходження інших частин: не виявлено.
7. Автор (достовірно встановлений чи вказазаний у ркп): Павло Филипович.
8. Автор приписуваний: Павло Филипович.
9. Автор гаданий: немає.
10. Назва рукопису: метрична книга.
11. Назва вживана: Liber nator copulator et mortuor Ecclesiae S. Michaelis Kolomiae.
12. Самоназва: Метрика міста Коломиї.
13. Характер твору: богослужебна книга з вказівкою на ритуали хрещення, вінчання і похорон; актовий документ.
14. Жанр: запис актів громадського стану.
15. Тематична класифікація: історія Коломийщини; українська історія.
Склад ркп.
16. Кількість частин: три розділи; 58 арк.
17. Вторинний текст: немає.
18. Відновлений текст: немає.
Мова.
19. Мова основна: церковно-слов’янська.
20. Мова впливу: польська.
21. Мова вторинного тексту (вставок, приписок, коментарів, доповнень): польська, латина.
Локалізація.
22. Місце написання (місцевість): Галичина.
23. Місце написання (країна): Річ Посполита.
24. Місце написання (населений пункт): Коломия.
25. Скрипторій: церква св. арх. Михаїла.
Датування.
26. Дата створення рукопису (століття, чверть століття, десятиліття): 30-70-ті рр. XVIII ст.
27. Точна дата (на основі завірчого запису в рукописі): 5 квітня 1730-13 січня 1831 рр.
28. Хибна (помилкова) дата: 1730-1777 рр.
Стан.
29. Вигляд: рукопис повний, пошкоджений.
30. Збереженість ркп (опис): аркушів, оправи, блоку – незадовільна.
Обсяг та розмір.
31. Кількість аркушів основного тексту (первісні): 56.
32. Кількість сторінок основного тексту (перівісні): 110.
33. Формула аркушів: враховуються захисні, пропущені, вкладені.
34. Формат: F0.
35. Склад зшитків: 4.
36. Розмір аркуша (ширина х висота): 19,5 х 30,5 см.
37. Нумерація (алфавіт): немає.
38. Сигнатура (нумерація зшитків): немає.
Матеріял письма.
39. Вид матеріялу: папір.
40. Філіґрані:
†
IHS
Організація сторінки та тексту.
41. Матеріял письма: чорнило.
42. Розліновка: немає; кількість рядків – від 29 до 32; Колонки відсутні.
43. Спосіб розліновки: чорнилом, горизонтально.
44. Поле тексту (розміри: висота х ширина): 27,5 х 17,5 см.
45. Рубрикація тексту: заголовком.
46. Структура тексту: розділи основного тексту.
47. Особливі види тексту: немає.
Письмо.
48. Алфавіт: кирилиця.
49. Тип письма: устав, скоропис, прямий, діловий.
50. Кількість почерків: не встановлено.
51. Пунктуація: знаки роздлові, надрядкові: крапка, кендема, пряма риска, кома.
52. Правопис: використання літер різних видів правопису не виявлено.
Оправа.
53. Характер оправи: первісна, відновлена.
54. Датування оправи: XVIII ст.; 1730 р.
55. Розмір оправи (довжина х ширина х товщина): 30,5х19,5х2,0 см.
56. Матеріял кришок: картон, шкіра.
57. Тип покриття: суцільнокритий.
58. Матеріял покриття та колір: картон, коричневий.
59. Обріз: нефарбований, одноколірний.
60. Фурнітура: немає.
61. Оздоблення оправи: рисунок.
Оздоблення ркп.
62. В’язь (прийоми): немає.
63. В’язь (мотиви оздоблення): вузлик, квіточка.
64. Ініціали (тип або стиль): немає.
65. Заставки (форма): геометрична, прямокутник.
66. Заставки (стиль): не встановлений; плетений.
67. Заставки (№ аркушів та загальний опис у довільній формі): арк.2; 15,5х4,0 см. (довжина, ширина); арк.39; 15,5х3,0 см.; арк.48; 16,0х3,0 см.
68. Кінцівка: немає.
69. Мініатюра: немає.
70. Малюнок: немає.
71. Інші види оздоблення: немає.
Зміст.
72. Перелік текстів:
І розділ: “Метрика хрещення” (1-76 стор.);
ІІ розділ “Метрика вінчань” (1-17 стор.);
ІІІ розділ “Метрика померлих” (1-16 стор.).
73. Лакуни тексту: немає.
74. Довідкові розділи: немає.
75. Вторинний текст: немає.
Історія.
76. Власницькі знаки: немає.
77. Записи творців кодексу: немає.
78. Записи, що стосуються історії тексту: немає.
79. Редактор: немає.
80. Укладач: Павло Филипович.
81. Коментатор: немає.
82. Перекладач: немає.
83. Переписувач: немає.
84. Ілюмінатор: немає.
85. Палітурник: не встановлено.
86. Замовник: немає.
87. Власник: церква св. арх. Михаїла.
88. Вкладник: немає.
89. Читач: парохія св. арх. Михаїла.
Вивчення та використання ркп.
90. Надходження на зберігання (дати та джерела надходження): січень 1993 р., знахідка.
91. Обробка (дати та виконавці): 1993–20001 р., Іван Монолатій.
92. Бібліографія:
Монолатій І. Архів греко-католицького уряду парохіяльного // До істини: Релігійний спецвипуск “Літопису коломийського”. Коломия, 1993. 19 грудня;
Його ж. З діяльності християнських церков Коломиї кін.XVIII-поч.XX ст. // Іван Монолатій. Коломиєзнавство. Нариси історії Коломиї у контексті взаємовідносин слов’янських народів. Навч. посібник. Коломия: Музей історії міста Коломиї, 1996. С. 110-116.
93. Укладач опису та його примітки: Іван Монолатій.
***
Минуло яких 100 років з часу відколи, складний і до кінця незбагненний, Франко, в “Записках Наукового товариства імени Шевченка” (ЗНТШ. 1900. Т. XXXVII. C. 1-22), записав: “При кінці XVII і з початком XVIII в. в нашій території йде досить живий письменський рух, про який ми поки що знаємо дуже мало. При страшеннім браку освіти, при упадку громадського життя і національної свідомості сей рух варт ближчої уваги. Він проявляє себе в різних рукописних збірниках, у яких крізь зверхню хаотичність і різнорідність тем проглядає бажання – обняти якнайширший круг відомостей, знайти відповідь на масу фізіографічних, історичних та моральних питань – і передати те все широкій масі, мовою доступною для неї, в формі легкій і привичній – проповіді, коротенького оповідання, вірша. Правда, відомості се застарілі супроти тодішньої европейської науки, відповіді не виходять із круга традиційної візантійщини або середньовікової схоаластики, але сама форма – нова, стиль простий, виклад принаджений до потреб невчених читачів і слухачів. Сей енциклопедичний характер мають рукописні збірники, яких досі звісно нам кілька, а яких, певно, мусило бути далеко більше. Такі збірники складано в нас церковною мовою з давніх-давен; ще один із давніх індексів заборонених книг говорить про „толстые сборники, обрътающиеся по попом” і начинені всякими неправомірними річами” [34].
Стосовно давніх пам’яток коломиєзнавства така проблематика не лише не розроблена, але й поки що не сформульована як наукова. Очевидно, що питання про життя Коломиї того часу залишається відкритим для наукової дискусії. Нам невідомо докладно як, коли і за яких обставин відбувалося становлення модерних відносин у міському соціумі; ми лише можемл здогадуватися про те, як могли мислити собі свій час тогочасні коломияни, і якими були не лише духовно-релігійні, але й національні цінності; ми зовсім не відаємо про міжнаціональні відносини досліджуваної епохи, про їх траґізм або толерацію.
Перелік таких спорадичних думок заставляє вже у котрий раз прийти до висновку: для історичного пізнання Коломиї від її початків до 1848 р. нам необхідне неабияке знання джерел. Тому упорядникові і перекладачу ця розвідка про невідомі і забуті Метрики українського міста Коломиї бачиться саме як своєрідний вступ до подальшого опрацювання коломийської минувшини.
БІБЛІОГРАФІЯ ТА ПРИМІТКИ:
1. Радзикевич В. Нарис історії української літератури. Львів: Українське видавництво, 1941. С. 86-87; Полонська-Василенко Н. Українська історіографія. (Ukrainische Geschichtsschreibung). На правах рукопису. Мюнхен: Український Вільний Університет, 1971. [Серія: Скрипти, ч. 38]. С. 47-48, 56, 59; Макарчук С. Писемні джерела з історії України: Курс лекцій. Львів: Світ, 1999. С. 86-89, 170, 175.
2. Ортинський І. Ахіллесова п’ята не тільки української минувшини // Записки НТШ. Т. ССХІІ. Збірник праць і матеріялів на пошану Григорія Лужницького (1903-1990). Львів-Нью-Йорк-Париж-Сідней-Торонто, 1996. С. 100-101, 108-109; Витяг з метрики міста Коломиї. 5 квітня 1730–15 травня 1731 // MONUMENTA HISTORIA KOLOMIYA. Збірник документів і матеріалів з історії Коломиї. / За ред. І.Монолатія. Вип. І. Коломия: Музей історії міста Коломиї, 1996. С. 14-16.
3. Монолатій І. Архів греко-католицького уряду парохіяльного // До істини: Релігійний спецвипуск “Літопису коломийського”. Коломия, 1993. 19 груд.
4. Докл. див.: “Над Прутом у лузі...”. Коломия в спогадах. / За ред. З.Книша. Видання комітету покутян. Торонто: Срібна сурма, 1962. 431 с.; Коломия й Коломийщина. Збірник споминів і статей про недавнє минуле. Філядельфія: Комітет коломиян, 1988. 960 с.; Грабовецький В. Історія Коломиї. З найдавніших часів до початку ХХ ст. Частина І. Коломия: Видавничо-поліграфічне товариство “Вік”, 1996. 176 с.; Монолатій І. Коломиєзнавство. Нариси історії Коломиї у контексті взаємовідносин слов’янських народів. Навч. посібник. Коломия: Музей історії міста Коломиї, 1996. 200 с.; Brykowski R. Kołomyja. Jej dzieje, zabytki. Warszawa: Stowarzyszenie Wspólnota Polska; Ośrodek do Spraw Polskiego Dziedzictwa Kulturowego poza Granicami Kraju w Warszawie, 1998. 167 s.
5. Про ці тенденції вперше серйозно заговорили під час дискусій членів Комісії історичних наук осередку НТШ у Коломиї на Одинадцятій науковій сесії НТШ. (Див.: Монолатій І. Археографічне обстеження найдавніших пам’яток коломийської історії XVIII ст. (на прикладі „Метрики міста Коломиї”) // Одинадцята Наукова Сесія Наукового Товариства ім. Шевченка. 29 лютого-25 березня 2000 р. Львів. 2000. С. 53). Стверджувалося, що серйозне аналітичне осмислення джерельної бази історії Коломиї – її історико-культурної і національної спадщини – сприятиме глибокому, об’єктивному розумінню проблем політичного, економічного та духовного життя відділеного минулого краю і є однією з необхідних умов подальшого розвитку процесу становлення української державности.
6. Відсилаємо цікавих до параграфу п.з.: Соціально-економічний стан міста за привілеями польських королів // Іван Монолатій. Коломиєзнавство. Коломия, 1996. С. 60-63; Також: Kołomya // Opis Staroźytnej Polski, przez Tomasza Święckiego. Tom II. Wydanie Kazimierza Jćzefa Turowskiego. Krakow, 1861. S. 25; Czerkas-Kropp N., Kropp J. Dzieje miasta Kołomyi (3). Rozdział III // Gdzie szum Prutu... Towarzystwo Miłosnikćw Lwowa i Kresćw Poludniowo-Wschodnich. Biuletyn informacyjny oddziału Miłosnikćw Kołomyi „Pokucie”. Rok X. Nr. 1 (27). Wrocław, 1999. S. 8-10; Op. cit. Dzieje miasta Kołomyi (5). Rozdział IV. // Ibid. Rok XI. Nr. 1 (29). Wrocław, 2000. S. 10-16; Op. cit. Dzieje miasta Kołomyi (6). ). Rozdział IV. // Ibid. Rok XI. Nr. 2 (30). Wrocław, 2000. S. 3-11.
7. Acta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernadinskiego we Lwowe w skutek fundacji sp. Alexandra hr. Stadnickiego. (AGZ). Lwow: Wyd. Starostwa Galicyjskiego wydzialu krajowego, 1868-1939. T. V. S. 119-121; CAPITANEATUS KOŁOMIENSIS, nad rzęka Pruthem liezącze // ОПИСИ КОРОЛЇВЩИН В ЗЕМЛЯХ РУСЬКИХ XVI віку, видані під редакциєю Михайла Грушевського. Том І. Люстрациї земель Галицької й Перемиської. Львів, 1895. [DESCRIPTIONES BONORUM REGALIUM IN TERRIS UKRAINO-RUSSIS saeculo XVI confectae. Vol. I, lustrationes terra Haliciensis et Peremisliensis a 1565-6 continens, opera Michaelis Hruševśkyj editum]. (Джерела до історії України-Руси). С. 44-45; Hornowa E. Stosunki ekonomiczno-spoleczne w miastach Ziemi Halickiej w latach 1590-1648. Opole, 1963. S. 99.
8. Кушнірчук В. Коломийська сіль // Агро. Коломия, 1991. 17 серп.
9. DESCRIPTIONES BONORUM REGALIUM IN TERRIS UKRAINO-RUSSIS saeculo XVI confectae. Vol. I . С. 45-46.
10. Wajgł L. Rys miasta Kołomyji. Kołomyja, 1877. S. 19, 22.
11. DESCRIPTIONES BONORUM REGALIUM IN TERRIS UKRAINO-RUSSIS saeculo XVI confectae. Vol. I .С. 45-46.
12. Wajgł L. Вказ. пр. S. 19, 22.
13. Hornowa E. Вказ. пр. S. 98-99; Монолатій І. Станово-професійна структура населення Коломиї у XV-XVII cт. // Іван Монолатій. Коломиєзнавство. С. 66.
14. DESCRIPTIONES BONORUM REGALIUM IN TERRIS UKRAINO-RUSSIS saeculo XVI confectae. Vol. I. С. 45-46.
15. Монолатій І. Вказ. пр. С. 66.
16. DESCRIPTIONES BONORUM REGALIUM IN TERRIS UKRAINO-RUSSIS saeculo XVI confectae. Vol. I. С. 45-46; Wajgł L. Вказ. пр. S. 19, 22; Hornowa E. Вказ. пр. S. 99.
17. Там само; Монолатій І. Вказ. пр. С. 67.
18. Wajgł L. Вказ. пр. S. 22.
19. Hornowa E. Вказ. пр. S. 71; Wajgł L. Вказ. пр. S. 22; Андріїшин С. Місто над Прутом // Агро. 1991. 22 черв.
20. Hornowa E. Вказ. пр. S. 98-99; Андріїшин С. Вказ. ст.
21. DESCRIPTIONES BONORUM REGALIUM IN TERRIS UKRAINO-RUSSIS saeculo XVI confectae. Vol. I. С. 45-46; Wajgł L. Вказ. пр. S. 19, 35-37; Hornowa E. Вказ. пр. S. 99.
22. Hornowa E. Вказ. пр. S. 98-99.
23. Wajgł L. Вказ. пр. S. 29-35, 22.
24. Hornowa E. Вказ. пр. S. 88, 141; Монолатій І. Вказ. пр. С. 68.
25. DESCRIPTIONES BONORUM REGALIUM IN TERRIS UKRAINO-RUSSIS saeculo XVI confectae. Vol. I. С. 47 (№ 558); Яремчук А. Торговельні зв’язки східних воєводств Речі Посполитої з Молдовським князівством у другій половині XVI – першій половині XVII ст. // Буковинський історико-етнографічний вісник. Вип. 2. Чернівці, 2000. С. 91-92; Шиян Р. Торгівля міст Руського і Белзького воєводств у XVI – першій половині XVIII столітття // Записки НТШ. Т. ССХХVІІІ. Праці Історично-філософської секції. Львів, 1994. С. 123-157, 158-159.
26. Крикун М. Земські уряди на українських землях у XV-XVIII століттях // Записки НТШ. Т. ССХХVІІІ. Праці Історично-філософської секції. Львів, 1994. С. 90, Табл.1.
27. DESCRIPTIONES BONORUM REGALIUM IN TERRIS UKRAINO-RUSSIS saeculo XVI confectae. Vol. I. С. 44-45, (№ 555v).
28. Ibid. С. 45, (№ 555v).
29. Ясиновський Ю. Українські та білоруські нотолінійні Ірмолої 16-18 століть. Каталог і кодикологічно-палеографічне дослідження. Львів: Інститут українознавства ім. Крип’якевича НАН України; Видавництво Отців Василіян “Місіонер”, 1996. С. 255, № 355.
30. Монолатій І. Коломия XIV-XVIII ст. // Іван Монолатій. Коломиєзнавство. С. 60.
31. Ясиновський Ю. Вказ. пр. С. 343, № 614.
32. Пор.: Франко І. Иосиф Шумлянский – последний православный епископ Львовский и его “Метрика” // Іван Франко. Твори в двадцяти томах. Том ХІХ: Філософські, економічні та історичні статті. Київ, 1956. С. 510-546; Бучинський Б. Галицькі рукописи з XV–XVI ст. // Українська книга: Місячник присвячений бібліології та бібліофільству. Львів, 1938. Ч. 2. С. 40-41; Дольницька В.Я. До питання про книгописання в Рогатині та його околицях у XVI–XVIII ст. // Записки Львівської Наукової Бібліотеки ім. В.Стефаника. Вип. 6. Львів, 1998. С. 3-8.
33. Подається за: Дубровіна Л.А., Костенко Л.Й. Розробка системного опису рукописних книг та інтелектуалізація інформаційного пошуку в автоматизованих системах // Рукописна та книжкова спадщина України: Археографічні дослідження унікальних архівних та бібліотечних фондів. Вип. 1. Київ: Інститут рукопису ЦНБ ім. В.І.Вернадського; Інститут української археографії, 1993. С. 194-200.
34. Франко І. Карпаторуська література XVII-XVIII віків // Іван Франко. Твори в двадцяти томах. Том XVI: Літературно-критичні статті. К., 1955. С. 321.
* Переклад, упорядкування, післямова і примітки здійсненi за джерелом: Liber nator copulator et mortuor Ecclesiae S. Michaelis Kolomiae ab A.D. 1730-1777. [Книга народжених, одружених і померлих церкви св(ятого) Михаїла Коломиї років Божих 1730-1777] // Відділ фондів Музею історії міста Коломиї. Інв. № Р-1420. Стор. 1-39. (Метрика – назва історичного документа, свідоцтво про народження (Див.: Словарь исторических терминов. / Сост. В.М. Симаков. СПб: Лита, 1998. С. 164).
|
