|
Отинія — селище міського типу (1940 р.), центр селищної ради. Отинія належить до стародавніх поселень на Покутті. Відомий історик Садок Баронг (1814-1892рр.) згадує про те, що містечко відоме вже у XIII столітті. 1610 року Отинія згадується як міське поселення, що належало Українському магнатові Олександру Балабану. В документах Отинія уперше згадується 1144 року. Перша письмова згадка про Отинію як міське населення згадується 1606 року.
Отинія — селище міського типу (1940 р.), центр селищної ради. Отинія належить до стародавніх поселень на Покутті. Відомий історик Садок Баронг (1814-1892рр.) згадує про те, що містечко відоме вже у XIII столітті. 1610 року Отинія згадується як міське поселення, що належало Українському магнатові Олександру Балабану. В документах Отинія уперше згадується 1144 року. Перша письмова згадка про Отинію як міське населення згадується 1606 року.
Від Часу першої згадки в історичних джерелах назва Отинія зазнавала незначних трансформацій, здебільшого це відбувалося на ґрунті Польських впливів, так у документах за 1531 рік записано "ОТЕНЬЮ". 1649р. – Отенья, 1914р. Отинія, 1946р. – Отиня. А 1989 року рішенням Верховної ради України селищу Отиня повернено літеру "І" – Отинія. Щодо походження слова Отинія існує декілька версій:
1. Власна назва походить від староукраїнської лексеми "Отнина", тобто маєток, успадкована від батька вотчина.
2. Від апелятиву "Отин" — невеликий замок, оточений валами І частоколом.
3. Від особистого імені Отин.
4. Від імені якоїсь дідички-польки Антоніни.
Існують й інші версії.
На початку ХХ ст. Отинія поділялася на дільниці: Місто центр, Бочкарівка, Завал (за валом), Борисівка, Марків гай, Загребля, Мікульсдорф. Марків гай і Мікульсдорф вважалися присілками.
Присілки: Мікульсдорф, Марків гай, Грицівка, Пеньки, Свинянка, Щасників, або Щеників.
Урочища: Велесницьке (поле), Вили (поле), Довгий кут, Вільшини, Гайок, Ризи, Сайково, Стебник, Пожерниці, Ропші, Коло тополі, Замлинівка, Мли-нівка, Млинище, Толочина, Царинка, Дебрі, Тремби, Лиса, Паст, Судки, Гуки, Розметенці, Левада, Опуст, Рудка, На болоті, Трендельня, Коло святого Петра, Стражниця, Застав, Пихані, Солонець, Плоски, Вікно, Шия, Нетеча, Віха, Кути, Габарів, Дворище, Дубники, Жолоб, Лука, Гай, Жиртки, Чигри, Царина, Окописко, Сьострин сад, Лази, Косовська (гора), Окопище.
Дві дороги мали назву Цісарка (цісарська): одна вела через Загреблю на Товмач, друга — на Станіслав.
Отинія розташувалася по обох берегах річки Опришина. В південній частині Отинії протікає річка Сербин, яка впадає в Опришину. В північній частині тече річка Ворониця, у неї впадає Опришина. Найбільші потоки — Мальгава, Глибоцький, Сорочина, Липівка; природні водойми — Став та Млинівка.
Отинія межує: зі сходу — з Грабичем, з південного сходу — з Глибокою, з півдня — з Голосковом, Уторниками, з південного заходу — з Баб'янкою, із заходу — з Виноградом, Вороною, з півночі — з Кривотулами, Красилівкою.
Найвищою точкою Отинії є Стражниця.
Отинія є центром селищної ради з 5 лютого 1940 року. До її складу входять села Грабич, Глибока. До 1962 р. селище було районним центром. 30.12.1962 р. було ліквідовано Отинійський район і Отинія ввійшла до складу Коломийського району. До інших районів не належала. Через Отинію проходять автодороги Львів—Чернівці, Отинія—Надвірна. Віддаль до Коломиї — 32 км, до Івано-Франківська — 31 км.
В Отинії було два хрести: на честь скасування панщини 1848 р., пам'ятник жертвам Талергофа і полеглим у війні 1914-1918 р.р., які не збереглися.
На костелі є меморіальна дошка на честь Грюнвальдської битви 1410 р.
В Отинії є пам'ятник Т.Шевченку, обеліск слави полеглим воїнам у Другій світовій війні, пам'ятник Семенові Височану, стрілецька могила, пам'ятний знак жертвам репресій, хрест на честь проголошення незалежності України 1991 р.
Пам'ятник Леніну демонтовано 6 грудня 1990 року.
Хрест на честь незалежності України встановлений у 1992 році громадою УАПЦ. Під хрестом висипана клумба, засаджена квітами. Хрест дерев'яний, заввишки 7 м, на ньому вирізьблено напис: "На честь проголошення незалежності України, 1991 рік".
Пам'ятник Т.Шевченку: на бетонному 4-метровому постаменті встановлено погруддя з бетону. Постамент встановлено на підвищенні заввишки 1,5 метра.
Обеліск слави споруджено 1967 року в центральній частині селища. Він складається з обеліска бетонного — висота більш як 25 метрів, на шпилі обеліска в 2006 році встановлено фігурний хрест із нержавійки, позаду нього вимурувана стіна. На площі висипана могила розміром 10x30 м, обкладена плитами із чорного граніту. На плитах викарбувано прізвища 334-х воїнів.
Могила січовим стрільцям висипана в жовтні 1989 року на селищному цвинтарі. На могилі встановлено 10-метровий дерев'яний хрест.
1990 року відкрито і посвячено перший в Україні пам'ятник жертвам сталінізму і героям УПА, він розташований при вході на цвинтар. Пам'ятний знак складається з символічної в'язничної стіни (бетон) і дверей камери (метал).
Відомі вихідці з Отинії:
Михайло Богаченко — ректор Дрогобицького університету українознавства, заступник голови дрогобицької "Просвіти", онкохірург, автор більш як 130 статей;
Олекса Вінтоняк — професор історії України Мюнхенського університету, засновник видавництва "Дніпрова хвиля";
Павло Волянський — професор бурси ім.Шашкевича Української державної гімназії у Перемишлі, диригент гімназійного хору, викладав німецьку й українську мови, автор низки пісень. Його онука Леся Волянська — популярна українська естрадна співачка Канади.
Кількість населення: 5.330 осіб (1999), 4.895 (1989), 4.450 (1979), 3.940 (1969), 3.490 (1959), 5.327 (2001). Кількість господарських дворів — 1.670. Територія селища — 1.779,46 га. Кількість с.-г. угідь — 624,7 га.
Церква Різдва Богородиці побудована 1853 року, дерев'яна, розміром 25x17 м, належить греко-католицькій громаді. Священик — митрофорний протопресвітер, декан Отинійський Василь Мельничук (Підпільна семінарія. Люблінський католицький університет, науковий ступінь — ліцензіят, кандидат богословських наук. Пише докторську працю. Тема "Виховання молоді"), Храмове свято — 21 вересня.
Церква Введення побудована 1877 року, дерев'яна, розміром 24x18м, належить українській православній громаді Київського патріархату. Священик — митрофорний протоієрей, декан Іван Мороз (Київська духовна семінарія). Храмове свято — 4 грудня.
Римо-католицький костел побудований 1905—1918 років, споруда цегляна, розміром 31x20 м, належить римо-католицькій громаді з 1992 року. Ксьондз — Петро Малий. Храмове свято — Небовзяття Пречистої Діви Марії (15 серпня).
Українська православна церква Московського патріархату побудована 1995 року. Священик — Володимир Боєчко (Московська духовна семінарія). Храмове свято — 4 грудня (на Введення).
Каплички: на честь Різдва Богородиці (1997), цегляна; на честь відродження греко-католицької церкви (1995), цегляна; за здоров'я родини (1999), цегляна; на честь відкриття церкви Введення (1995), дерев'яна; на честь Пресвятої родини (1998), цегляна; за здоров'я родини (1996), цегляна.
В Отинії є один діючий цвинтар, спільний з с.Угорниками.
Інші віросповідування: свідки Єгови — 9 осіб, адвентисти сьомого дня — 11. Є два молитовні будинки.
Школа існує з 1827 року. 1945 року семирічну школу реорганізовано в середню. Кількість учнів на 01.07.2003 року — 1.072, учителів — 87. Тепер школа є загальноосвітньою І-ІI ступенів. Директор школи — Ольга Матковська. В школі є бібліотека, фонд — 37.500 книг, бібліотекарі — Ганна Мандзюк, Надія Михайлишин.
Будинок культури — на 300 місць, діє з 1969 року, директор Мирослав Марцінків та художній керівник Людмила Марцінків.
Бібліотека має книжковий фонд 24.000 примірників, тут є 4 працівники, очолює бібліотеку Ольга Дмитришин.
Є три народні самодіяльні колективи, які очолюють Дмитро Мачошак, Володимир Гринів і Людмила Марцінків.
Інші заклади освіти і культури:
дитяча бібліотека (Любов Юркевич);
ясла-садок "Веселка" на 300 дошкільнят, відкрито 1991 року. Два фізкультурні і музичні зали, світлиця народознавства, плавальний басейн. Очолювала колектив відмінник народної освіти Ірина Кінащук. З вересня 2007 року очолює Радзиняк Наталія Ярославівна.
Отинійська дитяча музична школа, існує з 1977 року. Викладацький склад — 30 осіб, директор — Володимир Звоздяк;
Отинійська художньо-реміснича школа, заснована в 1993 році, 8 викладачів, 127 учнів, директор — Яків Григораш;
професійно-технічне училище (1954 р.): викладацький склад — 100 осіб, навчається більш як 450 учнів. Директор — Петро Іванків.
1940 року в Отинії відкрили лікарню, дитячу й жіночу консультації, амбулаторію, а також створили епідемічну бригаду. 1967 року збудовано типову лікарню на 100 ліжкомісць, тепер — 110. Працює 43 лікарі, 106 середніх медичних працівників, 53 санітарки,35 осіб — допоміжного персоналу. Головний лікар — Роман Марцінків.
Спілку селян "Україна" створено 1991 року, попередня назва - колгосп ім.Жданова. Господарські показники в минулому — 28,5 ц/га зернових, сучасний стан урожайності — 12,4 ц/га. Підсобні цехи, переробні — цегельня, кахельний цех, пекарня, млин, пилорама.
На території Отинії є кар'єр з глиною. Лісові насадження — в урочищі Лази (хвойні).
Громадські організації, партії: Первинний осередок ВО "Батьківщина" - Змага В.М. Первинний осередок "Наша Україна" – Марцінків Союз українок (голова С.Данилець), "Українська молодь — Христові" (голова М.Сем'яник), Спілки афганців (Ф.Штабрат), Спілки чорнобильців (І.Залуцький).
На території селища функціонують такі підприємства, організації і установи:
- ВАТ "Отинійська меблева фабрика";
- ВАТ "Імпульс";
- ВАТ "Івано-Франківськ агрообладнання";
- Газконтора;
- Лісництво;
- Віділення РЕМ;
- Отинійський коопторг;
- Отинійський ККП; котельня;
- Пожежна частина – 23;
- Ветлікарня;
- Відділення зв’язку;
- Лінійно-технічна дільниця;
- Ощадбанк;
- відділення «Приватбанку»;
- Аптека;
- Селищний ринок;
- Станція Отинія Львівської залізниці;
Підприємницька діяльність: Ковбасний цех, міні-пекарні, ремонт взуття, ремонт автомобілів, ремонт побутової техніки, порізка скла переробка зерна (млин) виготовлення огорожі виготовлення столярних виробів; магазин ритуальних послуг "Сльозинка", парихмахерська, АЗС.
Розвинена торгівля - в селищі функціонує 35 дрібних магазинів, 10 кафе, 5 торгових кіосків.
Давня культура Отинії тісно пов’язана з релігійними обрядами і святами, весільними обрядами, побутовими звичаями. В перший день Різдва діти йдуть у "Вертеп" в Отинії їх називають "геродами". Парубки колядують дівчатам з музичним супроводом старовинні колядки "Ой вночі, вночі щей опівночі" на заколідовані гроші парубки на Меланку запрошують тих дівчат, яким колідували, і влаштовують забаву.
На Великдень коло церкви співають великодних церковних пісень. Отинія знаменита своїми весільними музиками. Щорічно в Отинії проводяться такі заходи, як традиційний фестин 12 липня Петра і Павла, відзначення Дня Незалежності, Шевченківські дні, святкування Дня Перемоги, Дня Конституції, Дня Матері, День Молоді.
www:gvozdets.if.ua
|
