Відкриття пам’ятної дошки з барельєфом Кирила Трильовського в Коломиї

Під таким гаслом у місті Коломиї Івано-Франківської області 30 вересня 2010 р. відбулася надзвичайна й безпрецедентна подія у житті міста – відкриття пам’ятної дошки із барельєфом Кирила Трильовського на будинку, в якому він жив і працював на початку ХХ ст. та проведення Першого Січового свята в незалежній Україні.

Незалежність України стала часом усвідомлення історичного надбання народу у різних сферах життя. Се був час клопіткого збирання розгублених частинок у сфері культури, мистецтва, історії, науки, юриспруденції… Саме зі здобуттям незалежності відродилася пам'ять людей про осіб, які справляли неабиякий вплив на відродження українського духу.

Кирило Трильовський – самобутня постать українського громадського та політичного життя Галичини кінця ХІХ – початку ХХ ст., видатний громадсько-політичний діяч, організатор січового та січово-стрілецького руху в Галичині, адвокат, публіцист, видавець. Ще на початку життя Коломия для Кирила Трильовського стала невід’ємною складовою його шляху. Народившись 6 травня 1864 року в с. Богутині Золочівського повіту в сім'ї священика, він ходив до школи в Золочеві і Бродах, а до гімназії – в Золочеві і Коломиї. Потім навчався на правничому факультеті у Чернівцях, згодом – у Львівському і Віденському університетах. Докторат права здобув у Краківському університеті, а адвокатський екзамен склав – у Львові.

Навчаючись в Коломийській гімназії утворив спеціальну бібліотеку і проводив пропагандистську роботу з розповсюдження творів Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша та інших геніїв слова. Вперше виступав на зборах у селі Кийданч у 1884 році. У тому ж таки 1884 р. разом із І. Кейваном та І. Сандуляком заснував першу читальню "Просвіти" в селі Карлів Снятинського повіту. Не можна не згадати про політичне життя Кирила Трильовського, який був членом головної управи Української радикальної партії у Львові, провідник ідей М. Драгоманова, М. Павлика, І. Франка. Як один із творців ідеології української радикальної партії, мав суттєвий вплив на розвиток української правової та політичної думки того періоду. Обирався депутатом до австрійського парламенту. У 1901 році відкрив свою канцелярію у Коломиї, потім - у Яблунові.

Знаменна подія в історії на тільки Галичини, а й усієї України відбулася 5 травня 1900 р., коли Кирило Трильовський організував у селі Завалля Снятинського повіту українське пожежно-гімнастичне товариство "Січ". Невдовзі діяльність "Січей" поширилася на Снятинський і Коломийський повіти та усю Галичину.

За ініціативи Кирила Трильовського 6 червня 1902 р. Перше Січове свято в Галичині було проведено у Коломиї.

Діяльність "Січей" у Галичині супроводжувалося надзвичайним національним піднесенням. Зокрема, цьому сприяло те, що Кирило Трильовський уклав численні січові пісні і марші, видав цілу низку творів, де роз’яснював засади стрілецького руху, завдання, які ставила перед собою організація.

Про Січ славну-Запороже
Співав батько наш Тарас,
А ми тепер заложим
Над Черемошем "Січ" у нас,
То ж єднаймось, милі браття,
Заводім життя нове.
Нехай росте і кріпшає
Товариство січове!
А що батькам не удалось,
Ми довершим залюбки,
Паде ворог, коли грянуть
Радикали - козаки!

Значними подіями на Західній Україні, які були сприятливими для подальшої злуки з Наддніпрянською Україною стали січові свята, присвячені видатним подіям в історії України. Так, у Коломиї 31 травня 1909 року відбулося свято на честь гетьмана Івана Мазепи, у Львові 27 червня 1914 року спільно з львівським товариством "Соколи" з нагоди сотих роковин від дня народження Тараса Шевченка.

Як організатора та ідейного натхненника "Січей" Кирила Трильовського заслужено іменували "Січовим Батьком".

У рік святкування 110 річниці заснування "Січі" громаді міста було представлено пам’ятну дошку з барельєфом Кирила Трильовського.

Ініціатором відкриття дошки є Валерій Ковтун, директор Коломийського педагогічного коледжу Прикарпатського національного університету імені Василя та адвокат Михайло Петрів.

За ініціативи педагогічного коледжу та за участю студентів коледжу і громадськості міста під час церемонії відкриття відбулося широкомасштабне Перше Січове свято в незалежній Україні, що є безсумнівним початком відродження січових свят.

Свято розпочалося урочистою тисячною ходою середмістям студентів Коломийського педагогічного коледжу під звуки січових мелодій у виконанні муніципального духового оркестру на чолі з прапороносцем державного прапору України.

На площі перед пам’ятною дошкою Кирилові Трильовському (на перетені вул. Валова та Театральна) тридцять дві студентки коледжу в урочистому січовому одязі під звуки духового оркестру виконали руханкові вправи, які є реконструкцією січових вправ початку ХХ ст. з сучасними елементами руханки.

Урочисте відкриття пам’ятної дошки провели Коломийський міський голова Юрій Овчаренко, перший заступник Коломийської районної адміністрації Роман Панчук, директор Коломийського педагогічного Валерій Ковтун та адвокат Михайло Петрів.

Благословив відкриття пам’ятної дошки та січове свято Правлячий Архієрей Коломийсько-Чернівецької єпархії УГКЦ Миколай (Сімкайло).

У своєму виступі директор Коломийського педагогічного коледжу Валерій Ковтун підкреслив виняткову роль Кирила Трильовського в організації січового руху та їх вплив на формування патріотичного світогляду тогочасного українського населення Галичини та сучасної молоді. Михайло Петрів зазначив те, що діяльність Кирила Трильовського не пройшла даремно, адже проголошено незалежність України а на прикладі діяльності січей виховується уже сучасна українська молодь. Від свого імені та Валерія Ковтуна він передав міському голові дарчу грамоту, у виконанні графіка Романа Кочержука, на засвідчення того, що пам’ятна дошка з барельєфом Кирила Трильовського є їх подарунком рідному місту.

Коломийський міський голова Юрій Овчаренко у виступі наголосив на необхідності вивчення сучасною молоддю своєї історичної минувшини та усіляко підтримав проведення січових свят у майбутньому, а також передав дарчу грамоту на зберігання до фондів Музею історії міста Коломиї. Директор Музею історії міста Коломиї Михайло Арсак повідомив про те, що музеї відкрито меморіальну кімнату Кирила Трильовського, в якій представлені особисті речі, фотографії, документи з сімейного архіву родини Трильовських, які передані до фондів музею його внуком Богданом Трильовським з Канади.

З вітальними словами до молоді та гостей свята звернулися Дмитро Гриньків, почесний громадянин міста Коломиї, голова Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих, громадський діяч; Василь Глаголюк, голова міськрайонного товариства "Просвіта"; Степан Волковецький, народний депутат України 1-го та 2-го скликань, Надзвичайний і Повноважний посол України; Михайло Андрусяк, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка; Любомир Глушков, депутат Коломийської міської ради. Ведучою цього дійства була начальник відділу культури і туризму Коломийської міської ради Уляна Мандрусяк.

Меценатами проектування, виготовлення та встановлення пам’ятної дошки із барельєфом Кирила Трильовського є директор Коломийського педагогічного коледжу Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Валерій Ковтун та адвокат Михайло Петрів. Власне, даний витвір є подарунком рідному місту Коломия. Барельєф Кирила Трильовського виготовив скульптор Роман Захарчук. Виконавцями виступили Валерій Дідорак та Павло Челяда. Дизайн виконав митець Мирослав Ясінський. З нагоди відкриття пам’ятної дошки та проведення Першого Січового свята Валерій Ковтун випустив у світ пам’ятну листівку із зображенням барельєфу Кирила Трильовського та біографічною довідкою про нього, яка була подарована усім учасникам та гостям свята.

Подія широко висвітлена в пресі, на телебаченні та інтернет - мережі: газета "Коломийські вісти" № 29 (50), 6 жовтня ц.р., стаття Оксани Раманенчук під назвою "У Коломиї відкрили пам’ятну таблицю Кирилові Трильовському"; газета "Коломийська правда" №40 (100), 8 жовтня ц.р., стаття Оксани Рижук під назвою "Гей, як той орел наше славне товариство" а відео-репортаж можна подивитися за адресою: http://ntktv.ua/categories/suspilstvo/u-kolomiyi-vidkrili-doshku-trilovskomu?Itemid=0

З правдивою повагою,

Валерій КОВТУН, директор Коломийського педагогічного коледжу Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника

Михайло ПЕТРІВ, адвокат


Кирило Трильовський
(6 травня 1864 – 19 жовтня 1941)

Видатний український громадсько-політичний діяч, організатор січового та січово-стрілецького руху в Галичині, адвокат, публіцист, видавець.

Кирило Трильовський народився 6 травня 1864 року в с. Богутині Золочівського повіту в сім'ї священика. Згодом родина переїхала на Покуття. Ходив до школи в Золочеві і Бродах, а до гімназії - в Золочеві і Коломиї. Потім навчався на правничому факультеті в Чернівцях, згодом у Львівському і Віденському університетах. Докторат здав у Краківському університеті, а адвокатський екзамен - у Львові.

Ще навчаючись в Коломийській гімназії утворив спеціальну бібліотеку і проводив пропагандистську роботу з розповсюдження творів Т. Шевченка, Куліша та ін. Перший раз виступав на зборах у Кийданч в 1884 році. З того часу постійно займався народними справами, засновував по селах читальні, кооперативи, вів передвиборну агітацію. В 1884 р. засновує разом з І. Кийваном та І. Сандуляком першу читальню "Просвіти" в с. Карлів Снятинського повіту,

Член головної управи Української радикальної партії у Львові, провідник ідей М. Драгоманова, М. Павлика, І. Франка. Як один із творців ідеології української радикальної партії, він мав суттєвий вплив на розвиток української правової та політичної думки того періоду.

В 1901 році відкрив свою канцелярію у Коломиї, потім - у Яблунові.

Один з організаторів селянських страйків 1902р., першого кооперативу на Покутті – «Народна спілка» (1904) в с. Спасі Коломийського повіту. У 1905-1907 рр., агітуючи за загальне виборче право, він висунув гасла безоплатної передачі селянам усієї землі та боротьби з клерикалізмом.

Проте найвагомішим здобутком громадської діяльності Кирила Трильовського було створення "Січей", мережа яких у першому десятилітті ХХ ст. охопила всю Східну Галичину та Буковину.

5 травня 1900 р. К.Трильовський організував у с.Завалля Снятинського повіту перше у Галичині українське пожежно-гімнастичне товариство "Січ". Невдовзі були засновані численні осередки "Січей" у Снятинському і Коломийському повітах. За ініціативи К. Трильовського 6 червня 1902 р. перше січове свято було проведено у Коломиї.

Задекларовані як спортивно-протипожежні товариства, "Січі" ставили перед собою і політичні цілі. Вони виступали за загальне виборче право, приєдналися до боротьби за український університет у Львові, за розширення мережі українських шкіл. Це одразу ж викликало гоніння з боку крайової адміністрації, проте січовий рух набирав справді масового характеру. На червень 1914 р. діяло 916 січових осередків, які об’єднували в своїх рядах понад 30 тис. членів.

Діяльність "Січей" у Галичині супроводжувалося значним національним піднесенням. Цьому сприяло те, що К.Трильовський уклав численні січові пісні і марші, видав низку творів, в яких роз’яснював засади стрілецького руху, завдання, які ставила перед собою організація. Особливим піднесенням і згуртуванням населення відзначалися свята "Січей", які поперемінно проводилися у повітових містечках Галичини. Саме ці свята, які збирали десятки тисяч "січовиків" у відповідній формі, стали демонстрацією українських сил і їх зростання у краї.

Значними подіями на Західній Україні і для подальшої злуки з Наддніпрянською Україною стали січові свята, присвячені видатним подіям в історії України, — в Коломиї 31 травня 1909 року на честь гетьмана Івана Мазепи, з нагоди сотих роковин від дня народження Тараса Шевченка у Львові 27 червня 1914 року (спільно з львівським товариством "Соколи").

Як організатора та ідейного натхненника "Січей" К.Трильовського заслужено іменували "Січовим Батьком".

Організаційна праця "Січей" у краї привела до необхідності загальної координації їх діяльності. У квітні 1908 р. у Станіславові було створено центральну управу "Січей" – Головний Січовий Комітет, головою якого був К.Трильовський. З наближенням у Європі війни "Січі" все більше набирають мілітарних ознак. У 1912 р. К.Трильовський став генеральним отаманом об’єднання "Січей" – Українського січового союзу, в рамках якого у 1913 році було засновано організацію – Українські Січові Стрільці. В роки Першої світової війни К.Трильовський увійшов до складу Головної Української Ради, а з серпня 1914 р. очолив Бойову управу УСС. У 1915 р. він увійшов до складу Загальної Української Ради у Відні.

В період національного будівництва на західноукраїнських землях та Наддніпрянщині К.Трильовський в жовтні 1918 р. увійшов до складу Української Національної Ради ЗУНР, а пізніше ЗО УНР. В період діяльності ЗУНРу у 1918–1919 рр. К.Трильовський став заступником голови відділу Окружної національної ради в Коломиї, членом комісії закордонних справ, увійшов до складу військової та адміністративної комісій УНРади. У квітні 1919 р. К.Трильовський був обраний до обласної земельної комісії, яка мала реалізувати аграрну реформу. В УНРаді він займав особливу позицію і відстоював необхідність партійного будівництва, зокрема відновлення діяльності радикальної партії. К.Трильовський створив Селянсько-радикальний клуб, який став організатором Селянсько-радикальної партії, а в лютому 1919 р. відновив видання в Коломиї радикальної газети "Громадський голос".

Після поразки ЗУНР К.Трильовський емігрував до Відня, де працював у кодифікаційній комісії при екзильному уряді Є.Петрушевичав. У січні - квітні 1921 року, як представник Селянсько-радикальної партії Східної Галичини він входив до Виконавчого комітету Всеукраїнської національної ради.

Перебуваючи в еміграції, К.Трильовський брав участь у громадському житті еміграції. У 1921 р. він заснував у Відні робітниче спортивне товариства "Січ" і як його представник перебував на Міжнародній робітничій олімпіаді в Празі.

Обирався депутатом австрійського парламенту у Відні (1907, 1911) та Галицького сейму у Львові (1913). Від самого початку своєї депутатської діяльності К.Трильовський намагався піднести проблеми українського населення загальнодержавний рівень. Зокрема, в 1908 р. він разом з Т.Масариком організував у Празі велике віче, на якому ознайомив чеську громадськість з переслідуваннями, які зазнає український народ у Галичині з боку польської адміністрації краю. К.Трильовський активно використовував парламентську трибуну для захисту прав та інтересів українського народу. За першу каденцію (1907-1911) він проголосив 11 великих промов, кожна з яких тривала 2-4 год., а під час обструкції українських послів виголосив 10-годинну промову, торкаючись найрізноманітніших форм порушення чинного законодавства, законних прав та інтересів громадян крайовими та місцевими органами влади. За цей же період він виступав на численних (понад 100) зборах та зустрічах як у Коломийському, так і в інших повітах. К.Трильовський вніс 135 запитів, які торкалися найрізноманітніших правових проблем: відшкодування державою шкоди, завданої повінню; право на володіння та користування зброєю пастухами для охорони свійських тварин; обов’язковість використання в судах при написанні протоколів та актів обвинувачення української мови; встановлення чіткого переліку предметів, які не можуть бути забрані у випадку стягнення податків (щоб не забирали в селянина "останньої одежини"); право та можливість українських військовослужбовців відзначати українські свята тощо.

Упродовж усього життя він не припиняв адвокатської практики, захищаючи не тільки українців, але й представників інших народів. Зокрема, він був захисником єврейського соціаліста Михайла Герера на процесі в Коломиї, виступав одним із оборонців у знаменитому "процесі 101" над українськими студентами, які домагалися відкриття українського університету у Львові.

У міжвоєнний час відновив публіцистичну діяльність. Опублікував низку статей, поезій і січових пісень, видав ряд брошур. В Коломиї видавав і редагував часописи "Громада" (1896-97), "Зоря" (1904), двотижневий часопис "Хлопска правда" (1903 -1909), тижневик "Громадський голос" (1919), календарі "Запорожець" і "Отаман", співредактор інших радикальних видань. Відповідальний редактор двотижневика "Січовий голос" (1919). Автор історичних нарисів: "Про велику Французьку революцію" (1913,1918,1934); "Російська цариця Катерина II" (1927); "Боротьба італійців за свободу та соборність" (1928).

Від 1927 р. після повернення з еміграції займався адвокатською практикою і мешкав у Коломиї та Гвіздці аж до своєї смерті 19 жовтня 1941р. Похований на коломийському українському цвинтарі "Монастирок" і як збереження пам’яті про Кирила Трильовського за місцем його спочинку протягом багатьох років шанобливо опікується Коломийський педагогічний коледж Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.